У столичному клубі "Курені" відбулась прем'єра вистави "Дикого театру" - "Карбід" за романом про контрабандистів Андрія Любки. Режисер – Олексій Доричевський. Жанр – авантюрна комедія .
Клуб "Курені" знаходиться на Дніпрових схилах, на території одного із найстарших в Києві ресторанів.
За пів години до початку спектаклю - поблизу входу на територію "Куренів" збирається публіка.
Біля воріт – яскрава фотозона із різнокольоровими прапорцями. Там робить селфі дівчина у майці зі смайлом. На обличчі – малюнки – сонце й веселка.
Йде до входу.
"Викидати пляшку з водою? – перепитує охоронця у чорному однострої й масці. - Е нє, сонечко, - показує на малюнок на щоці. - Я доп'ю, тоді заходитиму".
"Такі правила "Куренів"", - відповідає той привітно.

 

Сцену облаштували під найбільшим куренем. Глядачі сідають поблизу сцени на подушках, далі – на канапах.
У третьому ряду струнка білявка у яскраво-жовтій блузі і чорних велосипедках тримає великий букет троянд у лавандовій обгортці. Чоловік поряд допомагає зняти папір, розмотують квіти.
Це хореографка Лідія Соклакова. Прийшла на прем'єру з чоловіком. Він подарував квіти, хочуть поставити їх у вазу.
"Проводили всі репетиції тут, на локації, вправлялись по п'ять-шість годин – і це в тридцяти п'яти градусну спеку, - розповідає хореографка. - Рятувались лише бажанням вчасно зробити прем'єру. Головний прогін робили вночі – з першої до восьмої ранку. В пластичних моментах посилювали гумор, іноді підкреслювали абсурдність самої історії. Сам жанр вистави, форма – направлені на те, щоби було візуально цікаво, виразно і смішно".

 

На сходах під сценою з'являється "хазяйка" Дикого театру Ярослава Кравченко. Вона у довгій сірій сукні із декольте. Поряд стоїть чоловік у чорній футболці із написом Produsery – це Олексій Жмурко.
"Ну от, ви вперше бачите, як виглядає продюсер Дикого театру. Раз на три роки він повертається на свою основну роботу – тоді приносить мішок грошей на свіжу виставу. Сьогодні ми в новій локації, у якій влаштовують круті вечірки. В нас теж буде суцільний драйв. Перший показ вистави – завжди як секс – від нього залежить – чи народиться наша "карбідна" дитина", - каже Ярослава Кравченко.
"Не замовляйте коктейлі та каву під час вистави – встигнете в антракті", - додає. Шумить кавомолка.
Коктейлі коштують 200-300 грн, пляшка води – 50.

 

На сцені з'являється чоловік у білій сорочці і коротеньких коричневих штанцях. Тікає від жінки, яка намагається помити його в балії. Це – актор театру й кіно Дмитро Завадський, має звання "заслуженого артиста", подався на онлайн кастинг у незалежний театр під час локдауну. Втілив головного героя – вчителя історії на прізвисько Карбід, який живе у закарпатському містечку Ведмедів. Отримав прізвисько за "специфічний запах".

 

"Марічко, уяви лишень: людей можна буде перевести просто до Європи! Це ж найшвидша євроінтеграція!" – вигукує.
Під час падіння до каналізаційного люка Карбід вигадав ідею - прорити тунель до сусідньої Угорщини. Хоче використати його на благо всіх українців, за сюжетом. Щоби втілити ідею, має домовитись із контрабандистами і місцевою адміністрацією. Проте з часом "спільники" розуміють, що Карбід зайвий.
Дружину втілила Оксана Цимбал. Здирає з чоловіка штани і мочить в балії. У неї на шиї – плюшевий змій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Бий мене! Ти ж мужик!" - український актор влаштував бійку на дорозі

"Марічку я задумував не зовсім такою, - розповідає письменник Андрій Любка. Сидить в першому ряду на подушці. – У мене вона ніби зачаровує читача. Але "Дикий театр" має свої фішки. Зробили її образ "стьобним" - ніби Марічка втрапила з іншої вистави. Змія на шиї – нагадує коромисло, така Наталка Полтавка. А от учитель Карбід – у мене точно такий – різкий, із істеричними рухами".

 

На сцені Карбід розповідає про свій тунель знайомому контрабандисту Ікару - зіграв Андрій Кронглевський. Той отримав своє прізвисько за те, що колись змайстрував саморобний літак - хотів переправити цигарки повз угорських прикордонників. Разом їдуть в уявній машині до румуна Мірчи - він водить через кордон нелегалів. Кумедно трясуться, коли "заносить на поворотах".

Публіка аплодує.

 

Контрабандисти планують використати ідею Карбіда для своїх цілей – провозити ним товари й проводити нелегальних туристів.
Горбатий чоловік у довгому чорному плащі трощить об сходи велику лопату. Намагається напасти на Карбіда й Ікара. Це – актор Руслан Ярошенко, втілив гробаря Ичі, який живе поблизу кладовища. Контрабандисти домовляються з ним, щоби викопав "тунель євроінтеграції", обіцяють…нову лопату.

 

"Гробаря уявляв як велику кремезну сильну горилу, а він тут маленький худорлявий зіщулений, - каже Андрій Любка. Але що цікаво – цей Ичі – має дебют на театральній сцені. До того грав у фільмах і серіалах, але захотів, подався на кастинг, пройшов його – і вписався в цю виставу. Хоча він є протилежним до того, що був в романі. Вистава коротка – треба максимально швидко створити у глядача враження про героя. На сцені гробар став трохи магічним – несе у собі зловісну силу. Це не просто людина, яка копає могили в місті й живе біля цвинтаря. Це персонаж темних сил з народної міфології або фільмів жахів".

Під куренем бігає чоловік у вишневому костюмі, з бородою, добірно лається. Намагається виштовхати з "кабінету" головних героїв. Це актор Денис Пасєчний, втілив мера міста Ведмедів - Золтана Бартока. Погоджується "кришувати" тунель, бо може на цьому заробити. Пропонує замаскувати роботи під фонтан - "подарунок" жителям міста до Дня Незалежності.

"Мер, який заявляє, що він у цьому місті буде вічно, це образ "звичайного" українського міського голови, який облаштовує місто як свій власний бізнес, - розповідає режисер Олексій Доричевський. - Розкидається крилатими фразами, забиває баки псевдоукраїнськими цінностями – насправді його дії абсолютно відрізняються від слів. Відчуває свою абсолютну владу і нею користується. До нього приходять люди як до друга – бо вони десь раз-два випивали. А він має спеціально обладнану кімнату, щоби вони повзли ледь не на колінах, благали, а не просили. Це маніпулятивна штука, яку часто використовують наші можновладці".

 

Актори танцюють посеред сцени, кумедно рухаючись. В центрі - Золтан, який вихиляє стегнами.
"Танцями заміняємо монологи з книжки, де актори розповідають про себе, так зберігаємо динаміку. Я й сам люблю танцювати", - каже Доричевський.
У червоній сукні з відкритою спиною танцює акторка Анна Абрамьонок, спокушає контрабандистів, які стоять навколо. Вона втілила патологоанатома Уляну.
"Сідайте, хлопчики, щось розповім", - "мурличе" улесливо.

"Ну все, тепер усім капець, - вигукує дівчина на дивані в другому ряду. – Я читала книжку. Вона – торгує органами і першим продасть гробаря Ичі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Одягнувся в усе біле і поїхав у лікарню. Звідти не повернувся"

 

Оголошують антракт. Публіка збирається біля бару. Глядачка з сонцем і веселкою на обличчі стоїть у черзі за коктейлями. До одного з дерев підходить компанія. Струнка дівчина у блакитній сукні з льону, із різнокольоровими дредами обіймає дерево.
- Ти як у ясєня питаєш, чи що? – сміється хлопець. (Мається на увазі пісня з радянської комедії "Іронія долі, або з легким паром" - "Я спросил у ясеня", - ред.).
- У якого ясєня?
- Ну "гдє любімая"?

- Не шарю. А чого хто у дерева питав? Друїд?

Хлопець заливається сміхом.

- Круто, - каже. – Така юна, а в Дикий ходиш.
Після антракту сцена перетворюється на будинок "дохтурки" Уляни. Герої обговорюють з нею план тунелю, бо має гроші. Сидять за столом, поряд – холодильник із м'ясом.
"В Уляні з усіх героїв – найменше людського, - продовжує режисер. - Вона втратила "душу", коли її піймали на кордоні й зґвалтували. Вбиває людей, продає органи за кордон. Не має краплини жалю. Це той варіант, коли людину зламали зовсім – фізично вона лишилась, але навряд можна назвати її людиною. Не має емпатії й власних емоцій. Але має гроші – тому в якийсь момент всі герої потрапляють від неї в залежність".

 

Карбід з Марічкою рятуються від погоні – контрабандисти намагаються їх убити. Ікар затуляє пару своїм тілом. Подружжя ховається в тунелі, який починає заповнювати вода.
"Немає зв'язку", - повторює Марічка. Тримає Карбіда за руку.
"Спочатку зв'язку не мав Карбід – з самою Марічкою, з усім світом – витав у своїх мрійливих задумах, - розповідає Доричевський. - Аж раптом, коли він уже почав оговтуватись, змогли пережити з Марічкою втрату доньки – потрапляють у затоплений тунель. І тут ніби міняються ролями – тепер опору, надію втрачає Марічка. Ми змінили фінал, адже у Любки герої гинуть там у тунелі. Але у виставі дуже не хотілось виходити на мінор. Хотіли врятувати героя, який уміє мріяти – й то мріяти "екологічно", прагнути щастя всім. Навряд його мрія здійсниться, але надія лишається".

 

На верхівці найвищого куреня стоять контрабандисти, мер і лікарка. Відкривають "Фонтан єдності". Мера перебиває голос, схожий на Зеленського.
"Сьогодні важливий день. Ми тут зібрались, щоби…"
Публіка сміється й аплодує.
Фонтан не можуть запустити.
"Як важко працювати з дебілами!" - вигукує мер.

"Є якісь моменти, яких чекав і побоювався найбільше, - розповідає товариш Андрія Любки. Прийшов із ним на виставу. – У книзі є особливо важливі фрази. От одна з них "Як же важко працювати з дебілами". Коли почули – зрозуміли, що все вдалось.

"Кінцівку змінили несподівано для мене, – каже письменник. - Тепер "Карбід" сприйматимуть як історію з геппі-ендом, і це добре. Несе посил – нема такої чорноти, яку би не можна було пережити".

 

Під деревом стоїть Олена Сінченко. Вона – постійна глядачка у "Дикому театрі" і шанувальниця творчості Любки. Каже – мала побоювання, як поставлять твір.
"Вистава перевершила мої очікування. Переживала, бо книжка "Карбід" - одна з моїх улюблених. Було важливо, щоби вистава не зіпсувала мою емоцію. У "Дикого" люблю, що вони сміливі, готові брати нестандартні теми, по-своєму їх висвітлювати. Тепер думаю, що жоден інший театр не зміг би поставити "Карбід". Фінал у Андрія в книжці дуже життєвий, такий як в принципі мав би бути, якби історія відбувалась насправді. Виходить, що дурні ідеї й зв'язки з дурними людьми призводять до нехороших наслідків. У виставі – добро перемагає. Саме в цій історії й цьому баченні мені дуже "зайшло", показали, що в людях ще не втрачені такі якості, як дружба, відповідальність, солідарність. Навіть якщо є гурт з десяти поганих людей - то обов'язково знайдеться один хороший, який зможе врятувати ситуацію. Хотілось би вірити, що місце казці є навіть в таких історіях".

 

Побіля воріт проходить дівчина з веселкою й сонечком на обличчі. Розповідає – витратила всі гроші на коктейлі.
"Нє, ну ви передайте адміністрації, що "водичка" тут дорогувата, - каже. – Я ото пів вистави за своєю пляшкою шкодувала. Всі: "фонтан-фонтан", а я: "вода…вода…"- зітхає. – То може би переглянули той "сухий закон" на показах вистав, чи що". Проводить рукою по картинках на обличчі, посміхається.

"Але добре, що Любку поставили".
Йде до "Арсенальної".
Вистава тривала 2 години. Наступні покази – 29-30 серпня.

×