середа, 18 липня 2012 15:26

"Якщо українське кіно не полюблять глядачі - нам хана. Вимремо, як діназаври"

"Якщо українське кіно не полюблять глядачі - нам хана. Вимремо, як діназаври"
Цьогорочна "Відкрита ніч" у Миколаєві. Фото: 4young.com.ua

Днями організатори кінофестивалю "Відкрита ніч. Дубль 16" оголосили переможців глядацьких симпатій. На усіх майданчиках фестивалю глядачі отримали анкети, в якій могли оцінити фільми конкурсної та позаконкурсної програми. Результати з Житомира, Запоріжжя, Києва, Копиченців, Криворівні, Легедзина, Львова, Миколаєва, Обирка, Полтави, Прилуків, Чернівців підсумували та визначили рейтинги фільмів і основного переможця.

Результати разюче відрізняються від балів журі, оголошених раніше, розповів Gazeta.ua організатор фестивалю, режисер Михайло Іллєнко. Приз глядацьких симпатій отримала анімація "Чистий" режисера Олени Потьомкіної. Натомість журі фестивалю визначило гран-прі для стрічки Мирона Латика "Manu 18 374".

Чому така різниця між оцінками журі та глядачів?

- Фільм "Чистий" багатьом запам'ятався. У ньому зображена сім'я ангелів. Маленький ролик, але про щось хороше. Навіть назва його про це говорить.

Стрічка "Ману" для мене несподівана. Це арт-хауз. Раніше Мирослав Латик знімав фільми заглиблені у сьогодення. Зараз працює над серіалами. Це творче самозабуття. Думаю, Мирослав зголоднів і зняв "Ману", як фільм-антитезу. Така моя теорія. Кіно якісно зроблене, але мене не зачепило. І у глядацькому рейтингу він на десятій позиції.

Мені сподобався фільм Ігоря Ткачука "Зов". Він про людину, яка хоче повернутися до чогось дуже важливого. І дивна сила йому допомагає.

Я не впливаю на рішення журі. Воно дивиться у напрямку незвичайних мистецьких форм. Натомість глядач каже: це красиво, але я хочу не лякатися в кінотеатрі, а сміятися, плакати, співчувати. А якщо у фільмі буде думка, я розцілую вас, авторе.

На фестивалях багато арт-хаузу. Такі фільми потрібні, постійно збирають призи. Але вони не призначені для глядача. Нині відчувається тенденція – режисери намагаються приворожити глядача. Думають, як примусити його плакати, сміятися, дивуватися. Як заохотити стати в чергу на фільм у кінотеатрі.

Тобто фільми мають бути простіші?

Я не ратую за примітивне, дурне кіно. Але є жанри, на які відгукується глядач: драма, комедія, детектив. Важливо, не впасти нижче межі, де починається халтура, загравання з глядачем.

Зараз спостерігається полеміка між двома кінематографами. Перший дуже довго збирав призи, це фільми арт-хаузного, екстремального спрямування. Другі - призначені повернути глядача в кінозал. На українські фільми не йдуть, бо не маємо, що запропонувати.

Є вибір: або далі граємося лише у фестивальне кіно і арт-хауз, або думаємо і про глядача також. Бувають випадки, коли обидва напрямки поєднуються. Це найвищий пілотаж. Без повернення глядача в зали, грошей, які витрачаються на фільми, фестивальні призи нас не врятують. А черги перед кінотеатрами на вітчизняні фільми. Якщо українське кіно не полюблять глядачі - нам хана. Вимремо, як діназаври.

Тенденція підтверджується голосуванням на фестивалі. Глядачам сподобалися мелодрами "Миколине поле" і "Перше побачення", стрічка із напруженим сюжетом "Хуліган". Це наївні прості історії, але не дурні. Сильні фільми, із совістю.

"Миколене поле" - це екранізація Гі де Мопассана, перенесена в українське село. У ньому зіграв Богдан Бенюк. На початку стрічки він грає без жодного слова, так приворожує. Актор такого рівня безкоштовно знявся у студентській роботі Єлизавети Клюзко. Він був захоплений цією роллю. Стрічка мала найкращу операторську роботу. А у глядацькому рейтингу посіла друге місце.

На третьому місці – "Борода". Але, як на мене, це сльозогінна історія. Ще про одного чоловіка, у якого не склалося. Багато хто думає, що українське кіно повинне бути депресивним. Я проти депресухи. Можливо, через це я попхався через океан на яхті знімати один кадр для "ТойХтоПройшовКрізьВогонь".

Я не бачив студентських фільмів про нормальну любов. Таке враження, що вони не знають, як цілуватися, звідки діти беруться. Не бачу у них Помаранчевої революції, протестів під Українським домом. Режисери, наче не помічають життя.

А що Ви знімали за свого студенства?

- Депресуху! У свій час теж не помічав, що твориться навколо мене. На 1-2 курсі вважалося, якшо не зняв депресуху, значить атстой. Якось спало на думку, депресуху зніматиму все життя, а зараз екранізую оповідання сатирика Михайла Зощенка. Завдяки йому подивився на свої роботи з іншого боку. Чехов продовжив моє перевиховання. Він взагалі то сумний письменник, але в середині у нього усмішка. З часом зрозумів, що антиподом депресухи є герой. Як би життя із ним не поводилося, він знаходить вихід із кожної ситуації.

Над чим нині працюєте?

- Готуємося до зйомок нового фільму "Толока". Екранізуватимемо невеличку поему Шевченка "У тієї Катерини хата на помості". Пройшов конкурс у Держагенстві з питань кіно, що гарантує половину фінансування фільму. Це буде не депресивне кіно. За жанром схожий на "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Але останній фільм – курорт у порівнянні з тим, що плануємо зняти у новому фільмі. Вірш із розміром долоні. Але я запропонував своєрідну передмову і післямову до історії. Зобразимо, як герої зустрілися. Дія починатиметься за часів козаччини, а закінчуватиметься у наші дні. Плануємо зйомки восени. Хочемо встигнути до 2014 року, на двохсотріччя народження Шевченка.

Зараз ви читаєте новину «"Якщо українське кіно не полюблять глядачі - нам хана. Вимремо, як діназаври"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі