Ізраїльський музикант Марк Еліяху виступив на Koktebel Jazz Festival. Розповів Gazeta.ua про тих, для кого грає, де б хотів виступити і враження від подій Майдану.
Це ваш другий приїзд в Украину. Перший був 2013-го. Чи відчули зміни?
Я був в Україні у перший день Майдану. Там був мій готель. Початок революції відчувався як велике святкування. Я відчував ту сильну енергію людей, які хочуть свободи і дорослішають. Прекрасно було бачити це. Було очевидним, що люди і нація піднялись на сходинку вверх. Тепер, коли я приїхав у 2018-му, прекрасно бачити, що нація розкрилась, як квітка. Усюди посміхаються люди, серед них бути приємно.
В своїй музиці ви поєднуєте східний і західний традиційні підходи. Як це стало можливим?
Це сталося натурально , поєдналося в мені. Коли я був маленьким хлопчиком, ми переїжджали з різних будинків, з різних міст, країн. Врешті ми приїхали до Ізраїлю. Мене виховували в європейській класичній музичній традиції, як гра на скрипці. Моя мати піаніст. Тому я ріс в радянській системі музичної освіти: постійна практика і гра кожен день. Я встиг побачити різні стилі і види музики. Навіть зараз я займаюсь електронікою на своєму комп'ютері і граю на скрипці. Ізраїль — місце куди емігрують люди зі всього світу. Вони мають ознаки різних культур. Всі вони змішуються і створюють щось нове. Це хороша платформа для взаємовпливу. Кожна людина — як бібліотека музики. Різні стилі, різні пісні тримають в голові. Сьогодні ми не живемо в одній специфічній культурі, як ще століття тому. Зараз світ глобалізується. На нас впливають ютуб, телебачення, радіо. Утворюються нові поєднання і в джазі, і східній музиці, і новій класиці. Люди беруть щось від інших і змішують це. Це я відчуваю в собі.
Чи відчуваєте себе транслятором культурної традиції свого народу, адже граєте на народному інструменті?
Коли я граю музику, я не думаю про традиції. Я не позиціоную себе, як представника музики Азії. Відчуваю лише танець. Як моя душа танцює і музика виходить з неї. Музика не має кордонів. Медіа давно їх стерли. І я думаю, що це добре. Ми отримуємо чужий пережитий досвід, щоб зробити з нього щось нове. І це нове для наступного покоління може стати вже традиційним. Моцарт теж свого часу був своєрідною зіркою поп-музики, а сьогодні це класика.
Ви гастролюєте по всьому світу. Який з виступів вам запам'ятався найбільше?
Два тижні тому я грав у Істанбулі. Туди приїхали фани з Ірану, Сирії, Іраку — тих, куди я не зможу поїхати. Я був вражений зустріти їх.
Після концертів ви спілкуєтесь з аудиторією, підписуєте диски. Тож розумієте, хто ваш слухач. Опишіть його.
В живу мало часу, щоб розібратися. Слідкую за аудиторією в соцмережах - Інстаграм і Фейсбук. Більшість — це молоді, активні люди від 18 до 24-х років. Більше 60-ти відсотків — це жінки. Чудово бачити, як нова генерація сприймає те, що я роблю. Це не хаус, поп, або електронна музика, це щось глибше і органічніше. Нова генерація має більше пристрасті до чогось реального, а не механічного чи пластмасового.
В українських реаліях сталося так, що музиканти мають бути обережними з вибором місць для гастролів. Чи є щось подібне в Ізраїлі?
Мені, як музиканту з країни, що має конфлікт з сусідом, є що сказати. Я мав запрошення для концертів в Саудівській аравії, з Катару, навіть з Ірану. Для мене приїхати в місце, де триває конфлікт, велика честь. Тому що люди не винні у конфліктах, що створили політики. Якщо хтось з Гази запросить мене, я поїду і туди. Можливо це буде кращий день у моєму житті. Бо я відчуваю, що наші сусіди дуже схожі на нас. Культурно, ми їмо ту ж їжу і дихаємо одним повітрям. Ми близькі один одному. Природньо, ми притягуємося як магніт один до одного. Це добре для для музикантів - у місці конфлікту дарувати людям мистецтво. Бо це створює майбутню платформу для поновлення комунікації. Я не політик, але знаю, що є багато зв'язків у людей з України і Росії. Шлюби, спільні діти. Так само і у нас - у Ізраілю з Палестиною. Ці тоненькі звязки треба зберегти заради потенційного миру.
З 16 по 19 серпня в Чорноморську на Одещині пройшов Koktebel Jazz Festival.
4 
4880
Коментарі