Відомий фотограф Ростислав Шпук завершив чергову фотосесію з проекту Б.О.М.Ж. ("Без Oзнак Мистецького Життя"). Вона буде надрукована в наступному випуску вуличного журналу "Просто Неба".
"Просто Неба" - видання соціально-культурного характеру, спрямоване на допомогу безпритульним людям. Проект Ростислава Шпука Б.O.М.Ж. реалізується вже давно. Він полягає у зображенні відомих письменників в ролі безпритульних. В проекті вже взяли участь Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Софія Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Андрухович, Олег Гнатів, Таня Малярчук, Григорій Семенчук.
Цього разу в об'єктив фотокамери потрапили поет та перекладач Андрій Бондар та його дочка Варвара.
Ростислав Шпук розповів Gazeta.ua про мету проекту, процес зйомок та курйози, які сталися під час роботи.
Де саме відбувалися зйомки цього разу?
- Всі серії "бездомого" фотопроекту досі майже незмінно робились у старій, центральній частині Франківська, з умовним початком відліку координат у дуже виразному будинку 1903 року народженя, в якому я живу. Поки що єдине відхилення від Франківська проекту Б.О.М.Ж. - фотосет Олега Гнатіва (Моха), який ми "відіграли" у Гамбурзі.
Оскільки фотопроект започатковано перш за все для соціального журналу "Просто неба", то для цього фотопроекту важлива тяглість, таким чином, кожен фотосет у якійсь мірі - сиквел попередніх, хоча б духовний.
Незмінність локації цьому сприяє?
- Саме місто є рівноправним протагоністом цих фотоісторій, цікаво фіксувати щось нерухомо щезаюче, але в рухомому контексті життя наших фотогероїв. Наприклад, красиво агонізуючий будиночок, коло якого "жила" і сушила свої малюнки "героїня" Тані Малярчук, знесли в лічені дні після фотографування, хоча перед тим він неспішно помирав собі з десятиліття.
Як реагували звичайні люди на вулиці, які спостерігали за вами?
- Рухаємось ми партизанськими доріжками справжніх безпритульних, а вони пролягають від нірки до нірки через людні місця. Перехожі дивляться на це розгублено і для самозаспокоєння, думаю, обирають собі експрес-трактування баченого як божевільства, тим більше що із різноманітних причин зображуваної бездомності ми й справді обираємо позначені "мистецькою божеволинкою", оскільки проект, все ж таки, досить мистецький. Мініконфлікти трапляються майже щоразу. У випадку з Андрієм - коли знімали останні кадри з їжаковидним мішком, в об'єктив потрапила червонолиця на той момент жінка, якій в силу якогось отруєнння без підтримки стіни переміщуватись було важко. А метрів за 100 її слідами трохи рівніше йшов якийсь чоловік, який вирішив не залишати "неподобства" просто так і напав на нас словами "ця женщіна зі мною, я всьо бачу, шо ви тут з бутилками, я зараз сфотографірую, чим ви тут занімаєтесь і повішу в газєту". Якби ж він знав, шо "повісити в газету" приблизно і було метою того, чим ми займались. У фотосеті з Грицьком Семенчуком громадський конфлікт виник (не зважаючи на паркове безлюддя 9-ї годин недільного ранку), коли ми висаджували фотогероя до ніг Шевченка на високий постамент нового пам'ятника, що швидше нагадує молодого Ющенка з непропорційно величезними руками, які не крали. Правда, побачивши журналістське посвідчення і фотоапарат, оборонець Шевченка прийнявся активно допомагати.
Як реагувала Варвара? Адже раніше вона вже бачила маму й дідуся у ролі безпритульних (Софію і Юрія Андруховичів — ред.). Чому цього разу Ви вирішили зняти дитину?
Ідея з Варварою прийшла, як і годиться приходам ідей, коротким шляхом, з чорного ходу, нікого не питаючись. Не виключено, що років через 15 для "Просто Неба" зможемо фотографувати самостійно Варвару, як добру письменницю, а після того вже можна і все сімейство в купі, під виглядом якогось кочівного табору (сміється). Прожила фотографування Варвара надзвичайно мужньо і артистично, на одному диханні, хоча не дуже велась на наші дорослі сценарії, бо постійно продукує власні. А важко було всім в умовах 35-градусної спеки, яка найбільше скуйовджувала процес.
Більшість ідей приходять вже у процесі зйомок. Але, напевне, у Вас виник загальний план фотосету заздалегідь...
Певний план дій є, від якого святе діло - відступати, накладаючи шось заплановане на дійсність, реалії. Цих моделей не хочеться утискати власною наполегливістю, бо все-таки головною у фотопроекті є особа літератора, і слід шось розповісти про нього. Тому "в роботі" завжди уникаємо застиглого позування, фото - це не холодець, ці фотографії мають бути матовими у всіх сенсах, герой живе, робить певні дії, а фотоапарат за ним підглядає.
3 
4880
Коментарі
2