"Цьогорічна нобелівська лауреатка Еліс Манро – майстер короткої прози. Чомусь вважають, що письменник на якомусь етапі має звернутися до роману, - вважає літературознавець Роман Веретельник. - Можна багато важливого сказати й меншими формами. Тому нагородили не тільки письменницю, а й жанр. Це буде стимулом для авторів не думати винятково про велику прозу".
Дослідник розповів, що вирізняє творчість Еліс Манро з поміж іншої літератури.
"Вона представляє центральну, англомовну частину, яку заселили переважно мігранти з Ірландії та Шотландії. Зовнішньо їхній світ дуже спокійний, упорядкований, - каже Веретельник. - Сім'я є найбільшою цінністю. Але в родині завжди щось не спрацьовує, виходить, як не має бути. Манро розповідає – чому."
Веретельник розповів, як вписується творчість Манро у світовий літературний контекст.
"Манро порівнюють із Вільямом Фолкнером, який реконструює південь Америки. Але він робить це з напором і величезним розмахом. Хоча місцевість, про яку вони пишуть, дуже подібна. У Манро є сюжет про двох сестер, одна з яких має вийти заміж, а її чоловік заводить роман з іншою. Такі трикутники сотні разів відбуваються у житті, але про них майже не говорять. Авторка доводить ситуацію до трагедії. А що було б, якби жінка зустріла священика і в них почалися стосунки? Теми Манро – жіночі. Але не феміністичні. Авторка не намагається щось політично сказати. З українських авторів її можна порівняти з Василем Стефаником та Лесем Мартовичем." - каже літературознавець.
Більше про Еліс Манро читайте у останньому номері журналу Країна (№ 40 за 17 жовтня 2013 року). Уривок з повісті нобелівської лауреатки "Забагато щастя" читайте тут.
6 
4880
Коментарі
7