20 видань потрапили до Довгого списку літературної премії "Книга року BBC". 13 - до "Дитячої книги року BBC". Переможців оголосять у грудні і нагородять 1 тисячею фунтів стерлінгів. Про основні тенденції конкурсу Gazeta.ua розповіла Ніна Кур'ята, головний редактор ВВС Україна.
По фіналістах премії можна відслідкувати процеси, що відбуваються у суспільстві?
Цікаві паралелі є. Цього року у нас багато дублів у плані авторів. Дві книжки Прохаська, дві Дереша, дві Олександра Гавроша, два "меди" у назвах. Це "Осінній мед дикий" Ірини Савки і "Вечірній мед" Костя Москальця.
Як правило, тексти фіналістів – це зріз суспільства. Минулого року в нас переміг роман Юрія Винничука "Танго смерті" - про життя у Львові під час різних типів окупації і стосунки між людьми різних національностей, які жили на одній вулиці, дружили. Там була містика, у фіналістів Ярослава Мельника і Дзвінки Матіяш була містика. Був Андрій Кокотюха з романом про УПА, але написаним на базі Центральної чи Північної України. Тобто, перегукувалися ці теми – підпілля, і війна. З п'ятьох фіналістів у трьох була тема потойбічної, паралельної реальності. Мені здається, це добре для літератури – коли розвивається фантазія. Література не повинна зациклюватися на описі особистої історії. Вона мусить давати ширший контекст.
Іноземному читачу, щоб дізнатися про Україну, порадила б книжки, прив'язані до місцевості. Наприклад, "Ворошиловград" Жадана. Якби хтось захотів написати взагалі про 1990-ті в Україні, це була б якась поверхова книга. Вона не зачіпала б так сильно, як той конкретний Ворошиловград, та заправка, дорога, бензовози. Такі тексти показують людей "при землі". Так само "Танго смерті" - як одна пані на базарі зустрічає іншу, що вона їй каже - як ті всі страви називаються. Це все дуже живе і цього ніде більше не прочитати. Можна написати роман про поляка, єврея, німця й українця, які жили у Києві, а не Львові. Навіть якби гіпотетично його написав Винничук – там були би вже інші назви і атмосфера.
У списку є есеї, романи, оповідання – як їх між собою можна зіставити? Чи не програють новели романам?
Минулого року у нас навіть до короткого списку увійшли дві книги новел. Це Дзвінка Матіяш і Ярослав Мельник. У "Історіях про троянди, дощ і сіль" Матіяш було по 15 новел на кожну тему – троянди, дощ і сіль. І вони перегукувалися - героями, образами. Складалося цілісне враження роману, а не книги як колоди карт, звідки будь-яку можна витягнути і розглядати окремо. Так само "Телефонуй мені, говори зі мною" Мельника - не просто набір різних есеїв під одною обкладинкою, була наскрізна нитка.
Мова сучасної літератури - має бути літературна чи якась інша?
Це залежить від мети, яку ставить перед собою автор. Наприклад, всі герої Жадана розмовляють українською. Хоча ми знаємо, що в побуті ці люди навряд чи б так говорили. Але при тому ця українська дає конкретне розуміння про їхній соціальний і культурний рівень. У кожного письменника є свій словник. За фрагментом тексту можна сказати, чи це писала Оксана Забужко, Юрій Винничук, чи хтось інший. Кожен автор має словечка, які - свідомо чи несвідомо - тільки він вживає. Вони оживляють текст. Діалекти живлять мову. Без них вона була би вихолощена. Чим яскравіша авторська мова письменника, тим краще. Не моя місія вказувати, що якою мовою написано має бути. Але якщо письменник ставить на меті передати місцевий колорит, то це вдається саме з місцевими словами і назвами.
Що шукаєте у дитячих книжках?
Єдиним критерієм визначення якості книги є художній рівень тексту. Так, приємно тримати гарно видану книгу. Але це має бути художня проза, повнорозмірна, видана з вересня 2012 до вересня 2013. Це має бути прозовий гарний твір для дітей. Минулого року у нас була навіть трохи освітня книга - "Як знайшлися літери". Літери не мали де жити. Буква "Д" сиділа в дуплі, буква "Г" в гнізді - і вони одна одну знайшли у лісі. Була дуже гарна книжечка, увійшла до короткого списку. Як казав Толстой: "Для дітей треба писати так само, тільки ще краще" - ми стараємося цим і керуватися.
Чого виділили окремий конкурс дитячої книжки?
Інколи серед фіналістів виникають дві книжки приблизно однакової художньої якості – доросла і дитяча. Але Книгою року має стати якась одна. Бачила ці метання журі і запропонувала Світлані Пиркало розділити. Побачила, що це не конфлікт, але існує дилема. У нас Володимир Рутківський переміг із дитячою книгою. Але ми не повинні вибирати між м'яким і теплим. Коли на одній шальці дуже класно написана книга для дітей, а на іншій - наприклад, історичний роман прекрасною мовою з любовною драмою і містикою. Ми не зможемо тоді достойно представити дитячу книгу – а вона потребує представлення. Моєму сину сім років, я йому постійно щось читаю – і таких, як я багато.
Світлана представила це своєму керівництву в ЄБРР (конкурс удруге проводять у партнерстві з Європейським банком реконструкції і розвитку. - Gazeta.ua). Вийшло, що в один рік вони приєдналися і виникла дитяча премія.
Торік у нас перемогла Леся Воронина "Таємне товариство Боягузів та Брехунів". Цікава книжка, яку я з великим задоволенням читала сама і прочитаю сину, коли стане старшим. А "Смугастих равликів" Лесі Ворониної ми з ним вже прочитали. У нас і так українська література конкурує з багатьма іншими літературами. Це зарубіжна, російська, яка представлена більше, ніж усе зарубіжжя разом взяте. Було б не дуже правильним, якби у рамках української літератури ще боролися доросла і дитяча.
2 
4880
Коментарі