Через новий роман Степан Процюк має депресію

Івано-франківський письменник Степан Процюк на початку того року обіцяє представити новий роман "Чорне яблуко". Книгу про класика української літератури Архипа Тесленка закінчив писати нещодавно. Нею завершив трилогію, до якої увійшли біографічні романи про Василя Стефаника та Володимира Винниченка.

"Тесленко - наймолодший класик у нашій літературі, - каже автор. - Він помер 29-річним у рідному селі Харківці на Полтавщині. Може, і жінки не знав ніколи. У романі є лінія про платонічне кохання. Вона займає половину твору. Казали, він любив одну селянку. Також описав його дитинство, стосунки з батьками, перебування у в'язниці, повільне вмирання. Показав його мучеником за правду, дуже тонкою і вразливою людиною".

Архип Тесленко народився 1882-го. Через "політичне вільнодумство" два роки провів у тюрмах на Півночі Російської імперії, де підірвав здоров'я. Писав оповідання про нужденне і безправне життя селян. "Матеріалу про життя письменника мало, - продовжує Процюк. - Дослідив усе, що міг - монографії, його листи, спогади, звертався до краєзнавців. Діставав найменші деталі. Від них і відштовхувався. Почав писати роман у березні. Регулярно займався ним протягом 9 місяців. Зараз, по закінченні роботи, відчуваю спустошення, депресію. У мене магічно-романтичний спосіб мислення. І про таких же письменників писав. Коли працював - це було відтворюванням чужої енергії, тоді не відчував порожнечі".

"Чорне яблуко" видасть столична "Академія". Тут у серії "Автографи часу" вже з'явилися романи Степана Процюка "Троянда ритуального болю" про Василя Стефаника та "Маски опадають повільно" про Володимира Винниченка.

"У нас не було традиції жанру психологічної біографії, яка є на Заході. У радянські часи писали просто - де народився, як мама співала народні пісні, говорила про калину, тато пив, а він став поетом. Я написав про особисте життя Стефаника, Винниченка і Тесленка, про їхні неврози, про стосунки з жінками, душевний розвиток, становлення і зів`ядання. Писав про тих, чий психотип мені близький. Стефаник і Тесленко мають відчуття трагічного. Якщо література не має таких письменників, тоді це література попси і балагану. У кожній великій літературі має бути відтворено трагічний бік людського існування. Тоді вона матиме глибину, чари, магнетизм. Звісно, було б також жахливо, якби усі письменники говорили про трагічне".