Анна Проскурня присвятила поетичну збірку батькові

Збирала їх два роки. Полетів ноутбук і не всі вдалося відновити. Надрукувати допомогли в рідному місті батька Черкасах, у видавництві "Мистецтво друку". По закінченню збірки стала зовсім іншою людиною. Почала працювати більше як волонтер, в основному по темі побутового насильства - цій темі присвятила ось вже останні півтора роки. Чому саме їй - казати не буду, це надто особисте. Але я маю дуже сильну мотивацію допомагати людям саме в цьому питанні, наразі шукаю роботу в цій сфері на професійній основі. Як тільки розпочала цей шлях, то доля якось сама почала підказувати потрібні по цій темі фільми, серіали, літературу. Все це, звичайно, надихнуло на створення чотиривіршів. Просто пишу, а далі подивимось. Пишу від серця, а відредагувати завжди можна встигнути.

Їх дуже багато. Можеа пізніше створити книгу віршів-рефлексій на основі перегляду українських фільмів та серіалів.В нас уже є якісний вітчизняний контент. На написання віршів дуже вплинув серіал "Відважні" на тему домашнього насильства. Також - український серіал "Сага". Сто років України показують на тлі історії однієї родини. Від 1917 року аж до Революції Гідності.

Чотиривірш "Хмари за секунду долетять до прірви" написала після вистави "Сталкери". Як тільки вийшла з залу, відразу з'явилися рядки. Ірма Вітовська зіграла бабу Прісю, яка живе у Чорнобильській зоні відчуження. Вразив фінальний монолог її дочки, яку втілила Віталіна Біблів. Також обожнюю виставу "Це все вона" з Риммою Зюбіною про прірву в стосунках батьків та дітей.

З літератури - романи Світлани Талан. Є один на тему паліативних хвороб "Коли ти поруч". За сюжетом, дівчина захворіла на СНІД. Останні місяці життя вирішує проживати на повну. Влаштовується в хоспіс, щоб доглядати за такими, як вона. Ця книга просто ідеальна для того, щоб почитати, заплакати, а зранку встати та почати рух на новому диханні.
Чотиривірші в збірці все ж більше про високе та духовне. Переважає романтичний настрій, про самореалізацію та можливості. А в роботі та контенті для себе більше приваблюють соціальні теми. Щось гостре, де треба подумати та щось відстояти. Також у мене є ряд ідей для короткометражних фільмів на тему інклюзії, бо такий кіно-контент також має розвиватись в Україні.

 

По-перше, я люблю мініатюру як окремий жанр. Закарбовуєш важливість якогось моменту. Це душевний поклик до одномоментного самовираження. Обійми, погляд, шурхіт листя. Наразі чотиривірші мають символічне значення, як пам'ять про рідних, які назавжди залишаються з нами.

По-друге, є чисто фізичне пояснення. Мені важко виконувати розумову роботу по причині вродженої травми голови, яка викликає сильні спазми в шиї, не дає сидіти і зосереджуватись. Тому мені просто не можна сильно напружуватись і, власне, писати щось велике.

Якщо допустити існування таланту, то він поводиться так: якщо людині важко в одному, то підлаштовується. Вибрала оптимальний варіант. Реалізовуватися, але не накладно. Мініатюра насправді складніша за великі форми. Хоч і пишеться швидше. Хоча, насправді, у мене вже написана книга на інклюзивну тему - вона створювалась впродовж декількох років і дуже малими частинами. Нарешті можна буде в одній книзі зібрати всі приклади інклюзії і показати тему і різних жанрах: оповідання, есе, дитячі казки, і театральний монолог.

Батько дуже підтримував мій розвиток в жанрі мініатюри. Він таку форму любив загалом. Йому подобалось, що я роблю. Знав, що хочу зробити збірку. Шкода, що не встигли поговорити з приводу книжки.

Як письменниця - ні. А от як піаністка - так. Грала на фортепіано в Київській консерваторії. Уже тоді краще виходили мініатюри, ніж сонати. Це не було пов'язано зі здоров'ям, просто від душі так краще йшло. Навіть на концертах розповідали, що мене більше запам'ятовувати. Маленька п'єса давала більше приводів задуматися, ніж велика соната. Іноді слухачі навіть виходили в сльозах. При цьому інші звинувачували, що нібито у мене просто дрібне мислення, не здатна на більше. Це мене ображало, звичайно. А потім, через роки, коли йшла з консерваторії, то саме через ці мініатюри й не хотіли відпускати. Були ті, кому заходило. Важливо просто знайти свою аудиторію, а не подобатися всім.

Формально це моя друга збірка, тож уже пропонували долучитися до Спілки письменників. Починаю про це думати.

Попередня збірка вийшла ще три роки тому, і це були вірші на тему Євангеліє. Біблійний переклад мені подобається більше російський, тому і вірші написані тією ж мовою. Це виключення, в усьому іншому схиляюся до української. Просто не всі епітети та терміни вдалося б відтворити. Також не подумайте, в збірці не було радикальної релігіїзації. Було написано під впливом Євангеліє, не на тему. Могли б читати особистості, далекі від церкви. Після короткої презентації у церкві її роздавали безхатькам, парафіянам в скрутних становищах, літнім людям. Тоді хвилювалася, страшно було відкривати свої думки. До того ж Біблію всі розуміють по-своєму. Другу збірку презентувати було набагато легше.