"Якісні переклади українських книжок на Заході — екзотика": Видавець Дмитро Капранов про Інститут книги

У конкурсі на посаду директора Інституту книги перемогла журналістка, кураторка книжкових проектів Тетяна Терен, 31 рік. Її обрали терміном на 5 років. Інститут книги створили у вересні 2016-го на виконання наказу президента України для підтримки українських авторів, поширення книг та ознайомлення європейського читача з українською літературою.
Говорили з видавцем Дмитром Капрановим про завдання новоствореного Інституту.

У дитини, яка зростає в родині, де не читають — мало шансів стати читачем. Інститут має запропонувати Міністерству освіти реформу в навчальному процесі. Воно може видати документ, в якому порадить дарувати в школах книжки. Як заохочення для учнів: вітати з днем народження — і вручати книгу. Так само дарувати школі— замість традиційних штор. Випускається клас — нехай лишають книжки до шкільної бібліотеки. Для студентів потрібно створити умови, щоби книжка стала щоденною річчю. До норм ліцензування ВУЗів треба додати наявність університетської книгарні. Тому, що книжка, яку береш в бібліотеці і повертаєш — це одна справа, а зовсім інша — коли ти маєш змогу тут же її придбати. Буде вірогідність, що студент вийде з університету уже з власною бібліотекою професійної літератури. І дуже скоро ми матимемо покоління, яке читає.

Найперше - потрібно постачати українську літературу україномовним читачам. Це реальність в Польщі й Португалії, Італії, де є наші люди, які не мають наших книжок. Друга проблема, яку мусять вирішувати — переклади. За кордоном є так звані "професійні читачі" — люди, які на дозвіллі читають україномовні тексти і перекладають іншими мовами. Відбирають ті, які можуть зацікавити іноземного читача. Наприклад, французам не підходить більшість того, що видають в Україні — тому огульно перекладати всі наші новинки — витрачання грошей. Ріта Кіндлерова, яка перекладає в Чехії з української — найяскравіший приклад "професійного читача". Вона знаходить цікаві речі. Так чеською переклали Оксану Забужко. Багато перекладачів за кордоном працюють на волонтерських засадах. Вони мусять стати об'єктом Інституту книги за кордоном. Важливо сформувати кола таких людей в країнах з потужним книговиданням, наприклад у Німеччині та Великій Британії. Видавці мають знати, до кого звертатись — запитати, що там новенького в Україні. З іншого боку — Інститут теж мусить звертатись до видавців і пропонувати авторів, які можуть бути цікаві в Європі й світі. Якщо видавець надрукує книжку і вона продаватиметься — він знову йтиме до того самого українського автора за наступною річчю. Наша задача — зацікавити видавця.

Книжки яких українських авторів друкують за кордоном? Від чого це залежить?

Чи ефективна участь у міжнародних виставках для знайомства з українськими авторами?

Зараз міжнародні виставки - це просто площа, на якій стоїть стенд. Думаю, Інститут може це змінити — перетворити їх на майданчик для роботи видавців — створити умови для праці за кордоном. Припустімо, Інститут організовує участь українського стенду на книжковому ярмарку у Франкфурті. Відповідно збирає заявки видавців, які хотіли би взяти участь. Потім допомагає їм поїхати до Франкфурта і працювати на українському стенді. Задача Інституту — відібрати тих видавців, які мають бути на виставці і організувати роботу так, щоби вони одне одному не заважали.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мінкульт створив Інститут книги

Від чого на Вашу думку буде залежати ефективність діяльності Інституту книги?

Успішність Інституту буде залежати від того, наскільки енергійно керівництво почне формувати його повноваження і їх виконувати. У нас є міністерство інформації — ніхто не знає, чим воно займається. Приблизно така сама ситуація поки з новоствореним Інститутом. Їм ще належить зрозуміти, що вони мусять робити і що від них залежить. І ефективно працювати у внутрішньому й зовнішньому напрямках.

×