"Не ради славы, мне и так ее хватает. Но отметьте, что в этом году 30 лет моему фильму "Черная курица, или Подземные жители", — каже кінорежисер Віктор Гресь, 70 років. — В Москве на международном фестивале мне вручили приз за вклад в детский кинематограф. А в Украине никто и не вспомнил. Ничего нового для детей не снимается. Хоть бы этот с полки сняли и показали".

У київській квартирі показує портрет Віталія Седлецького. Він зіграв у його фільмі самотнього хлопчика Олексія, який дружить із куркою Чорнушкою.

— Віталік приїхав із Мурманська з мамою в Київ провідати свою сестру. Вона училася тут у балетному училищі, — сідає в крісло. На коліна до нього стрибає спанієль Кльопа. — Я випадково побачив його маленького, у коротких штанах. Виглядів він років на 5, але очі були дорослими, розумними. Це тому, що він затримався в рості через якесь ендокринне порушення. Із нього сміялися в школі. Після фільму, окрилений успіхом, Віталік виріс! Знявся ще в двох фільмах, але актором не став. Із 30-річчям "Чорної курки" привітав мене листівкою з Астрахані.

Віктор Гресь знімав стрічку на кіностудії ім. Довженка.

— Коли був у третьому класі, бабуся попросила мене спіймати курку. У фартуху поклала її на пеньок, замахнулася, щоб відрубати голову. Раптом зустрілася зі мною поглядом, але зупинитися не могла. Як шарахне: голова в один бік, курка без голови біжить в інший. Цю сцену ми мали відтворити в фільмі, ефектний вийшов би кадр. Але якби зробив це, не мав би спокою все життя. У фільмі знімалися дві курки. Біля них півень ходив, вони курчат вивели. Були мені, як рідні. Після зйомок їх хотіли з"їсти на обід, але я заборонив. Сказав: "Відвезіть на ВДНГ під розписку".

Перший фільм Віктора Греся "Хто помре сьогодні?", знятий 1967-го, заборонила цензура.

Гроші обіцяли дати три президенти України

— У ньому побачили релігійні мотиви, абстрактний гуманізм і песимізм. Фільм був про війну. Його знищили, але я вкрав копію і всі ці роки тримав під ліжком. Запланував показати до 65-річчя Перемоги, але треба зробити комп"ютерне відновлення. Його роблять у Росії та Угорщині. Сподіваюся, Міністерство культури виділить ґрант.

Знімали на озері Сиваш. Вода — льодяна. Щоб змусити акторів зайти в неї, я пішов перший. Застудив судини. Потім ходив у валянках ціле літо.

Каже, що має понад 30 сценаріїв.

— Після "Курки" мав робити фільм про Моцарта. Але телебачення купило слабку французьку стрічку, і моя стала непотрібна. Іншим сценарієм, про казкаря Андерсена, зацікавилися китайці. Спитали: "Де хочете знімати: у Китаї?" — Кажу: "Ні, у своїй країні". От дурний! На тому наше листування припинилося. Зараз такі сценарії не потрібні, підуть у пічку. Справжнє кіно в Україні вмерло. Роблять самі примітиви.

— Понад 20 років тому Віктор Гресь написав сценарій "Тарас Бульба та його сини". У режисера на стіні висить портрет актора Олексія Петренка в образі Бульби.

— Гроші на стрічку обіцяли дати три президенти України. Точилися розмови, що головного героя зіграє французький актор Жерар Депардьє. Перед моїм ювілеєм дзвонив міністр культури. Каже: "Будемо знімати!". А сам навіть на ювілей не прийшов. Минулого року Володимир Бортко екранізував "Тараса Бульбу" в Росії. Та я відчуваю, що до "Бульби" ще повернуся. Він зв"язав мене по руках і ногах.

×