Минулого тижня столичний художник 54-річний Юрій Нагулко повернувся з Нью-Йорка. У тамтешньому музеї "Метрополітен" показував свої роботи. Його картину "Поза часом" заклад придбав для свої колекції.
Майстерня Юрія Нагулка розташована у селі Креничі Обухівського району на Київщині. Їдемо туди з його водієм 31-річним Валерієм.
— Вожу шефа рік, до того чотири працював у його дружини (Олена Леонідівна займається бізнесом. — "ГПУ"). Вони хороші люди — прості, без понтів. Платять достатньо. Працюю вахтовим методом — по два тижні. Як на роботі — то живу у Креничах.
У Нагулка двоповерховий будинок жовтого кольору. Біля нього басейн, сад. Пахне абрикосами. Вздовж стежки цвітуть червоні та кремові троянди. На стіні за вхідними дверима напис "Мы всегда рады гостям".
Художник спускається дерев"яними сходами. У будинку високі стіни. На них — картини, намальовані господарем. Перед вікнами стоять вазони, понад метр заввишки. Нагулко сідає у крісло-качалку біля каміна.
— Малював усе життя, — каже. — У 3 роки вирізав фігурки з газет і слиною клеїв їх до віконних шибок. Як трохи підріс, малював цілі армії солдатів. Вирізав їх і з друзями, грали у війну. Батьки казали, що в Радянському Союзі я не стану гарним художником. Вивчився на інженера.
Нагулко працював за спеціальністю 10 років. Був президентом товариства "Південенергобуд" у місті Южноукраїнськ Миколаївської області.
— Весь день був на роботі, а вночі йшов у майстерню. Якось сказав — все, більше пензля до рук не візьму. Витримав два місяці. В інженерній спеціальності я досяг всього. І все покинув задля живопису.
Картини Юрія Нагулка зберігаються у приватних колекціях усього світу. Найбільше — в Росії, Німеччині та Сполучених Штатах.
На виставці у Нью-Йорку Нагулко подарував свою роботу "День шостий" мерові Майклу Блумберґу.
— Йому дарували полотна всі художники, — закурює цигарку, збиває попіл у камін. — Він дивився на них якось в"яло. Як побачив моє, зразу ожив. Його охоронець таскав роботу за ним по всьому залу. Мені казали, що такого раніше не траплялося. Зазвичай, він просив подаровані роботи пересилати поштою. Познайомився там із американським мільярдером Дональдом Трампом. Він поводився спокійно, відкрито. Якби мені його не представили, я ніколи не здогадався б, що то — багатій.
У 3 роки вирізав фігурки з газет і слиною клеїв їх до віконних шибок
Про вартість своїх робіт Юрій Нагулко говорить неохоче.
— Зараз вони дорогі, а раніше продавав за копійки. Свій перший акварельний пейзаж віддав за 30 доларів. Серед покупців є українські політики та бізнесмени. Один із них має величезну колекцію моїх робіт. Почав купувати їх, коли ще про мене ніхто не знав, — Нагулко йде на кухню ставити чайник, за хвильку повертається. Пропонує подивитися його приватний музей. Він розташований у шести кімнатах підвального приміщення. Серед експонатів багато картин на біблійну тематику.
— Люблю Біблію, бо це книга книг, — веде до полотна з двома чоловіками і жінкою. Вони схилилися над запаленою свічкою. — Картину побачили лише дві людини — Лоренцо де Медичі і чоловік мистецтвознавця Зої Чегусової. Лоренцо замовив мені свій портрет для власної галереї. Сказав, приїде у будь-яку країну, щоб відкрити мою виставку. Бачите, у кількох місцях робота світиться, — киває на картину і вимикає світло. Картина продовжує сяяти. — Це мій винахід. Мій стиль називається "юризм". Пензлями не користуюся, фарби наношу мастихіном (інструмент із гнучкої сталі чи рогу у вигляді ножа чи лопатки на зігнутій ручці. — "ГПУ").
Питаю, чи не копіюють його.
— Два художники пробують писати так, як я. З одним якийсь час разом працювали. Але в нього не виходить повністю відтворити мою манеру. Кілька картин бачив на Андріївському узвозі, але їх пишуть непрофесіонали.
Над сходами на другий поверх висить портрет жінки.
— Це мама. Написав його торік, до того ніколи її не малював. Картину назвав "Портрет старої вчительки", бо мама все життя вчителювала. Як закінчив, дізнався, що в неї рак. Після того вона прожила два місяці.
2 
1
Коментарі
1