Київський художник Олег Голосій загинув у 27 років. Встиг створити понад 300 картин. Ретроспективу його робіт показують у київському "Мистецькому арсеналі".
— Олег Голосій належить до так званого клубу "27". Артисти, які померли у цьому віці — музиканти Курт Кобейн, Емі Вайнхауз, художник Жан-Мішель Баскія, — про Олега Голосія розповідає його друг 65-річний Олександр Соловйов. — Він намагався розширити кордони свідомості за допомогою стимуляторів, різних речовин. Це дає незвичні образи в творчості. Але може призвести до раптової смерті. У січні 1993‑го пішов з дому, пізніше знайшли його тіло.
Творчість Олега пролетіла, як комета. Працював шість років у часи розпаду СРСР, спроб українців будувати незалежну державу. В роботах втілював страх і абсурд цього перехідного періоду. Закінчив художнє училище в рідному Дніпрі. Працював у Києві, в Кишиневі, Тбілісі, Ленінграді, Дніпропетровську, Луганську, Москві. Звідусіль привозив оберемок полотен. Був успішним художником. Картини купляли іноземці. Виставку назвали "Живопис нон-стоп".
У 10 залах "Мистецького арсеналу" представили 70 полотен, 50 графічних творів, 40 фотографій і архівних матеріалів із 20 музеїв і приватних колекцій України.
Одна з культових робіт Голосія називається "Психоделічна атака блакитних кроликів" 1990 року.
— Це цитата на картину "На лінії вогню" Кузьми Петрова-Водкіна 1916-го, — пояснює Олександр Соловйов. — На ній зображені російські солдати під час Першої світової, які йдуть в атаку. Не розуміють, навіщо і за що мають помирати. Голосій намалював замість людей кроликів-мутантів. Підкреслюючи абсурдність війни. Ця велика робота 2 на 3 метри перебуває в галереї сучасного мистецтва в шотландському Глазго. Ми не змогли її привезти. Надрукували на шифоні, зробили, як штори. В роботах Голосія є багато цитат. Його надихали репродукції картин, книжки, кіно. Сюжети переосмислював по-своєму.
— Олег Голосій — один із кращих живописців ХХ століття. На початку 1990-х митці намагалися ламати радянські традиції, відійти від звичних картин. А він у живописі хотів створити щось нове, — каже співкураторка виставки Тетяна Жмурко, 35 років. — У Голосія багато образів слоників, зайчиків, кроликів. Вони нагадують героїв радянських мультфільмів, журналу "Мурзилка", це така іронія на той час. Сам себе називав слоником, навіть у підписі домальовував хобот. А ще малював маскарони. Це маски, якими прикрашали архітектуру. В них він спрощено зображав себе, свої пошуки власного "я". З одного боку, творчість Голосія характерна для свого часу, де помітний злам поколінь, іронія. З другого — у тодішніх художників було більше сарказму, недовіри. А він шукав відповіді на серйозні питання — в чому смисл життя, мистецтва.
— Уперше побачила роботи цього художника. Нічого не зрозуміла, — 45-річна Галина прийшла на виставку Олега Голосія з подругою. — Ми не люди мистецтва. Мені подобається, коли щось реалістичне — натюрморт чи гарний краєвид. А тут наче написано, що пейзаж, а я дивлюся й не бачу. Шкода митця. Здається, у нього була депресія. Бо всі його роботи дуже песимістичні. Чому його ніхто вчасно не відвів до лікаря?
Після "Мистецького арсеналу" роботи Олега Голосія покажуть у Національному художньому музеї.
5 
1
Коментарі