30 січня в Національному художньому музеї в Києві відкрилася виставка робіт режисера Сергія Параджанова. Єреванський музей надав понад 250 композицій митця: колажі, малюнки, ляльки, а також листи, які режисер писав близьким із в"язниці. Це найбільша виставка творів Параджанова, яку Вірменія проводить за кордоном. Українській стороні її організація обійшлася в $60 тис.
— За час існування нашого музею ми провели 50 виставок у різних країнах. Ця — найбільша, — розповідає 61-річний Завен Саркісян, директор музею Сергія Параджанова в Єревані.
Музей Сергія Параджанова існує вже 17 років. У ньому є понад 1500 робіт режисера. Колекція постійно поповнюється.
— Частину експонатів нам передав єреванський музей народного мистецтва. Наша влада колись викупила ці роботи у знайомих Сергія. Іншу частину розшукував я. Узяв його телефонну книжку й почав обдзвонювати усіх, хто там записаний. Ми зустрічалися з цими людьми в різних куточках світу. Вони мені передавали роботи Сергія, розказували цікаві історії про нього. Я ці розповіді записував на відео, бо тих людей скоро не стане, вони вже старі.
Держава щорічно виділяє музею $1 тис. на розшук та купівлю нових експонатів.
— Іноді нам намагаються продати фальшиві роботи, — веде далі Завен. — Людям потрібні гроші, вони приносять колажі, які зробили самі, й кажуть, що це твір Параджанова. Але в нього роботи були глибокі, з прихованим змістом. А те, що приносять, — найчастіше склеєна купка якогось сміття.
За рік музей відвідує близько 12 тис. людей, переважно місцеві.
Портрет Пушкіна Параджанов видавив на знайденій на смітнику кришці від кефіру
— Це не так вже й багато, — каже Завен. — Ми робили виставку в Парижі, і її за два місяці відвідало 6 тис. людей.
На виставку приїхала 70-річна Світлана Щербатюк, колишня дружина Сергія Параджанова. Пересувається, опираючись на дві металеві палиці. Якась жінка просить у неї підписати книжку про Сергія Параджанова.
— Як я підпишу, у мене ж руки зайняті, — говорить вона.
Пропонує потримати одну з палиць.
Світлана та Сергій прожили кілька років, потім дружина забрала сина й пішла.
— Життя Параджанова — це був постійний карнавал, — згадує Завен. — Світлана цього не витримала. Він весь час грався, казав, що котлети на тарілці мають лежати по-особливому, яблуко слід чистити теж не так, як завжди. Щодня змінював інтер"єр у своїй квартирі. Світлана, приміром, читала, а він міг пересадити її кудись, бо там вона краще "вписувалася в інтер"єр". Не кожна таке витримає.
На виставку прийшла й Лариса Кадочникова, 70 років, яка зіграла Марічку в фільмі Параджанова "Тіні забутих предків".
— Ці буси дав мені Сергій для зйомок у "Тінях...", — показує своє мідне намисто. — Коли закінчили роботу над картиною, хотіла їх повернути як театральний реквізит. Сергій сказав, щоб залишила собі. Бо це унікальна річ, що принесе мені удачу. Відтоді не розлучаюся з ними.
Згадує, як Параджанов змусив її купити в однієї іноземної актриси шубу з гібона.
— Він побачив цю шубу та тій жінці і наказав мені її купити. Я вмовляла ту жінку, пояснювала, чому мені так потрібна її шуба. Коштувала вона дуже дорого, але жінка пожаліла мене й віддала майже за безцінь. У гібона дуже довга тверда шерсть. І коли я одягала шубу, то була схожа на якогось їжака — ця довга гостра шерсть стирчала у різні боки, наче голки. Сергій сказав, щоб я пройшлася в ній по вулиці. Усі на мене дивилися! Такого ж у Союзі ніхто не носив! А він заливався сміхом. Шуба в мене й досі у шафі лежить.
Колажі Сергій Параджанов почав створювати в Києві, де жив із 1952-го по 1973-й. Серйозно цим зайнявся, потрапивши 1973 року до в"язниці.
Портрет Пушкіна, який Параджанов видавив на знайденій на смітнику кришці від кефіру, потрапив до рук італійського режисера Федеріко Фелліні. За її зразком він відлив срібну медаль, якою тепер нагороджують найкращий фільм на кінофестивалі в Римині.
4 
1
Коментарі