34 українські фільми 2017-го вийшли на великий екран. Це рекордна кількість за роки незалежності. Цьогоріч анонсували 35 вітчизняних прем'єр. Про те, як шукали акторів для нового українського кіно, розповідає кастинг-директор кінокомпанії "Пронто-фільм" Алла Самойленко, 44 роки.
Де шукаєте акторів?
— Найефективніший шлях — соціальні мережі. Весь час там "риюся", віднаходжу цікаві обличчя. Коли знайомлюся з людьми — дивлюся на них як на робочий матеріал. Розумію: якщо має кінематографічне лице — рано чи пізно знадобиться в кадрі. Заношу до своєї бази на компакт-дисках. Почала її створювати 15 років тому. Багатьох акторів знайшла під час поїздки Західною Україною 2011 року. Тоді проводили кастинг для фільму "Брати. Остання сповідь" (екранізація роману шведського письменника Торґні Ліндґрена "Джмелиний мед", дію книжки перенесли зі Скандинавії на Гуцульщину. — ГПУ) Вікторії Трофименко.
Познайомилася з кількома цікавими театрами — у Дрогобичі, Стрию на Львівщині, Коломиї, селі Прутівка Снятинського району на Івано-Франківщині. Повертаюся до акторів звідти, як тільки є запит на західноукраїнські типажі.
Два роки їжджу в Дніпро й Одесу. Найбільш насичений регіон, якщо казати про театральне життя і кількість акторів, — Харків.
Уся Україна має бути представлена у кіно. Актор будь-якого провінційного театру повинен мати змогу потрапити на екран. Як було в Америці у 1950–1960-ті, коли починався великий кінематограф. Тоді з'явились Аль Пачино, Роберт де Ніро. Так само працюють продюсери у Франції, Росії, Польщі.
Актори, які постійно маячать на екранах, коштують дуже дорого. Здаються продюсерам популярними, на них роблять ставку. Але глядачам набридають. Варто шукати нових виконавців. Так роблять американці й британці. Кожен серіал — повністю оновлений акторський склад. Беруть зірку Ніколь Кідман. Коло неї ставлять ще одну — й навколо цілком нові обличчя. Ефект новизни працює вражаюче.
Як уявляєте собі образи героїв?
— Коли читаю хороший сценарій — образи малюються самі собою. Іноді спадає на думку конкретна людина. У ролі головної героїні "Братів" — письменниці, яка добре розбирається в людях, — одразу уявила львів'янку Наталю Половинку. Як акторка — вона виняткова. Має європейську манеру гри, стриману. Наталя дуже хотіла цю роль. Часто буває, що треба брати зацікавленого актора, навіть попри сумніви. Коли він віддається ролі цілком, може вийти за рамки своєї особистості й звичної манери гри. Це дає хороші результати.
Чи є конкретні параметри, вимоги режисера, які враховуєте при відборі?
— Найважливіше — потрапляння в типаж. Що тотожнішою буде особистість актора й написаного персонажа, то краще для кіно. Зазвичай творці фільму дають так звані "референси" — точно кажуть, як має виглядати актор. Але це обмежує. Коли починаєш шукати фізичну подобу, можеш не звернути увагу на інше. Завжди даю великий допуск. Може бути така статура або така. Розумієш, чи підходить, коли починаєш спілкуватися. Так було з дніпровським актором Олегом Шульгою, коли проводили кастинг в історичну драму Зази Буадзе "Червоний" (екранізація роману Андрія Кокотюхи про повстання в одному з таборів ГУЛАГу 1947-го. — ГПУ). Режисер одразу не розгледів у ньому одного з головних героїв — льотчика Гурова. Олег тоді був трохи повніший, кругловидий, низького зросту, не атлетичної статури. З досить тонкими плечима. Не справив враження. А я його роздивилася. Коли спілкувалися, відчула людину із сумнівом всередині. Той, хто пройшов війну, не може бути інакший. Рік служив у зоні АТО. В кадрі виявився пластичний. Усе, що стосується професійних військових рухів, бездоганно виконує. Для ролі спеціально схуд. Зараз підтримує форму. Стрункий, має дуже виразне обличчя.
У нову картину про війну на Донбасі Заза Буадзе сам запропонував Шульгу. Фільм "Позивний Бандерас" вийде восени.
На що, окрім зовнішності, звертаєте увагу?
— Добре промовляє все — як людина ходить, рухається. Як вона говорить, сидить. Яка в неї спина. Це все малює характер, певний образ. Колись актори заповнювали анкету від руки. Дивилася на почерк — розуміла, що ніколи не покличу цю людину. Видно, що психічно неврівноважена. Або актор зовні здається милим, доступним, приємним у спілкуванні — а пише архітектурно, дуже точно. Думаєш, що треба бути обережною. Бо прискіпливо вичитуватиме договір, вимагатиме оплати переробітку.
Ви часто запрошуєте в кіно театральних акторів?
— Простіше взяти театрального актора й показати, як працювати перед камерою, ніж переучувати серіальних. На телебаченні актори не грають у цікавих амплуа. Мають постійні ролі лікаря, вчительки, бандита або мєнта. Мало багатогранних героїв. Один грає всіх падлюк або героїв-коханців. Хоча, можливо, з роками розплився, має друге підборіддя. Кіноактор повинен психофізично відповідати тому, що задумано. Велика рідкість — підконтрольна міміка. Найменші внутрішні зміни героя мають відображатися поглядом і м'язами навколо очей. Трагічні сцени актор проживає, дістаючи з глибини спогади, що можуть викликати потрібну емоцію. Нечасто бачу, щоб у актрис гарно рухалися губи. У голлівудських фільмах виконавиця з негарною мімікою губ не буває героїнею. Вирахувала це років зо три тому зі шматочка фільму з Мерилін Монро. Коли шукала акторів для фільму Аркадія Непиталюка "Кров'янка", відзначила такий талант у Дар'ї Полуніної.
Яких типажів зараз бракує в Україні?
— Нема різноманітної акторської палітри. Фізичні особливості актори вважають за недоліки, наприклад, лисину. Не прийнято гратися із зовнішністю. Якщо відрощують волосся чи вуса — зазвичай навмисне для ролі. Найближчий сусід — Польща дає набагато розмаїтішу картину персонажів. Тиждень переглядала турецькі серіали. Зрозуміла, що в них головні герої — переможці конкурсів краси, колишні моделі. Поставили це на потік. Вродливий герой для глядача — привід вибачити все: погану драматургію, невибагливу обстановку в кадрі, слабку режисуру. У нас хочеться більше краси на екрані. В Україні гарних жінок багато, але вони не потрапляють у кіно.
Найбільше бракує героїв і героїнь. Запити на них постійно змінюються. Сьогодні потрібні одні, завтра — інші. Проводять соціологічні опитування, канали досліджують свою цільову аудиторію. Зараз усі почали писати сценарії на молодих і дуже задиркуватих дівчат. Або образ 40-річної самостійної жінки, кар'єристки. Мода приходить з-за кордону. Пізніше на років 10, як правило. Починаємо шукати такі типажі серед акторок — а їх нема.
60 фільмів зняли за участі виконавців, яких знайшла кастинг-директор Алла Самойленко.
— Актори із Західної України позбавлені пафосу столичних. І на сцені, і в житті. Мають досить простий побут, — розповідає про 65-річного актора Захарія Новицького з Коломийського театру ім. Івана Озаркевича. Грав у фільмах "Політ золотої мушки", "Припутні".
— Більшість у їхньому оточенні думають, що ці люди займаються не зовсім чоловічою професією. Хоча свідомі свого завдання й життєвого покликання. Граючи в театрі, переконані, що служать мистецтву. Захарій Новицький — це типаж працівника сервісу, дивака, чоловіка, який зустрів НЛО. Захопливо розповідає про це. Геніальний актор епізоду, як Борислав Брондуков.
4 
35413
Коментарі