У березні 2014-го тральщик "Черкаси" зі ще 12 українськими кораблями росіяни заблокували в бухті озера Донузлав у Чорноморському районі Криму. 12 членів екіпажу із 68 написали рапорт на звільнення й зійшли на берег після ультиматуму про перехід на бік РФ. Військові, які залишилися, три тижні чинили опір. Росіяни штурмували "Черкаси" з катерів і бойових вертольотів.

Із 27 лютого воєнна драма "Черкаси" режисера Тимура Ященка йде у прокаті.

Біля входу в зал №3 кінотеатру "Мультиплекс" у торговельно-розважальному центрі Черкас "Дніпро Плаза" збирається натовп.

— О, у вас теж електронний квиток, — говорить 65-річна Ганна Цибко. Стоїть позаду в черзі, в руках тримає смартфон. — Багато хто купив білети в інтернеті. Мені теж онук так взяв. Давно чекала виходу "Черкас", якось близький він нам. Ще й онук збирається стати моряком. Подивлюся, як там у них усе відбувається на кораблі.

Зал на 124 місця поступово заповнюється. Глядачі — переважно люди від 40 років, є трохи молоді. Прийшли кілька родин із дітьми.

Майже весь фільм у залі тиша. Зрідка чути хрускіт попкорну та сміх під час кумедних сцен.

— Як малі діти, — вигукнула 50-річна білявка, сидить поруч. Так відреагувала, коли моряки танцювали на палубі й співали пісню "Воины света" білоруського гурту "Ляпис Трубецкой" . Вона була одним із неофіційних гімнів Революції гідності.

— Скільки тут радості й болю. Як добре, що в нас є такі люди, із запалом. Так щиро вірять у свої сили, — шепоче своєму чоловікові.

— Дуже важкий фільм, але переповнює гордість за наших військових, — каже 34-річний Геннадій Палієнко. На виході із залу чекає друзів. — Я стежив за долею тральщика 2014 року. Хвилювався, аби морякам все вдалося. Інформацію дізнавався з новин. Вона була поверхнева, загальна. А фільм відкрив багато фактів — як усе було зсередини, що пережили хлопці.

У гардеробній чути суперечку двох молодих людей. Хлопець одягає куртку, дівчина розчісує волосся перед дзеркалом.

— Навіщо дітей приводити, зарано їм ще дивитися таке, — говорить 25-річний Владислав Гудзенко. Обурився, бо у фільмі багато нецензурної лайки.

— Головне не це, — заперечує 23-річна Аліна Йосипенко. — Діти мають знати й розуміти, що відбувалося тоді і триває зараз у Криму та на Донбасі. Фільм такі речі пояснить краще, доступніше. А матюки й без того добре знають.

— Може й так, — погоджується хлопець. — Фільм справді змушує задуматися про багато речей. Не скажу, що він занадто емоційний. Як, наприклад, " Чорний Ворон", де багато патріотичних гасел і крові. Але якось тривожно було. Мимоволі згадуєш Майдан, анексію Криму, немов знову повертаєшся у 2014-й. Ще цей портрет Януковича на палубі ко­раб­ля. Відчув, що дуже дратує маніпуляція про братній російський народ. Немає в нас нічого спільного.

Зі львівського кінотеатру "Планета кіно" в торговельно-розважальному центрі "Форум Львів" виходить компанія студентів.

— А ти встиг у Криму побувати до цього всього? — питає високий хлопець із пустою пляшкою від солодкого напою. — Бо я ні. Напевно, вже і не побуваю. Доки він російським буде.

— Я з батьками на море їздив у Севастополь, — каже чорнявий зі смартфоном у руках. — Ще тоді шокований був — як в одній бухті флоти двох країн співіснують. Там руським морякам платили в три-чотири рази більше, форма нова, й кораблі для показухи сучасні стояли. Уявляю, як нашим було обідно. У фільмі чесно показали, що половина команди перейшла на їхній бік. Так і було.

Після них виходять чоловік і жінка, на вигляд — за 40 років. Фотографуються біля найбільшого постеру "Черкас".

— Як ти всі матюки витримала зі своїми двома вищими освітами? — жартує чоловік.

— У мене брат служив, після АТО так само розмовляє. Добре, що їх не замінювали на улюблені нашою озвучкою "дідько", "дупа", "курва". Було б пластмасово й фальшиво. Фільм мені дуже зайшов. Молодці продюсери, не побоялися зняти перше кіно про Крим.

— І останнє, я так думаю, — додає її чоловік, коли йдуть до виходу. — Бо гроші за старої влади ще дали на кіно. А тепер "слуги" не захочуть дратувати великих сусідів і фінансуватимуть комедії й мелодрами російською. Бо вона "краща по тональності".

— Цей фільм треба було показати перед виборами. Тоді фраза "нужно просто перестать стрелять" по-іншому сприймалася б. Наші моряки — молодці. Такі мурашки по шкірі від перегляду, гордість. Незважаючи на зовсім і не хепіенд. Якби ще на таке кіно збирали гроші, я перший віддав би, — каже 35-річний Сергій Брищенко.

Одну з ролей у фільмі "Черкаси" зіграв колишній матрос тральщика Михайло Воско­бойник.

×