Четвер, 05 липня 2007 18:08

Зерна нема не лише через спеку

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

В Україні підраховують збитки від спеки. Врожай може виявитися на 15–20% меншим за торішній у Криму, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській областях. На 25–30% і більше — в Херсонській, Миколаївській та Одеській. Це близько 10 млн тонн збіжжя. За прогнозами загалом у державі цього року   намолотять 25–27 млн тонн зернових.

Посуха дійсно позбиткувалася. Але насправді корінь зла — у недотриманні багатьма господарствами вимог агротехнологій. Причому часто не через власну нерозсудливість хліборобів.

Порушувати прописні істини землеробства їх змушує хронічний брак обігових коштів. Торік, як і щороку, спрацювала збиткова для сільгоспвиробників схема реалізації вирощеного. В одних господарствах вимушені були продавати майбутній урожай за невисоку ціну на пні. Тобто розраховуватися ще незібраним збіжжям за пальне, добрива, техніку. В інших — мало не з поля реалізували урожай пшениці експортерам, щоб були гроші на  збирання пізніх культур і сівбу озимих. Коли ближче до зими ціни на зерно на внутрішньому ринку зросли майже наполовину, левова частка збіжжя вже була в руках перекупників. Притримати вирощене, аби вигідно його продати, вдалося тільки міцним господарствам. А таких — небагато. Саме їхні поля нині найврожайніші. Бо у потужних господарствах спромоглися засіяти лани в оптимальні строки, причому зерном високих репродукцій, підгодувати сходи добривами у необхідній кількості, знайти кошти на засоби захисту рослин. І збирають там хліб вчасно. Тому чи не в кожному постраждалому від посухи районі можна побачити сусідні поля, на одному з яких намолочують по 30–40 центнерів з гектара, а друге не дає й десяти.

Ще хлібороби набивають собі гулі на чиновницькому свавіллі, часто працює проти сільгоспвиробника законодавство.

Фермер з Херсонщини Володимир Покеца має чотири доньки. Три з них та його дружина — керівники фермерських господарств. Торік родина вирішила об"єднати ці господарства в один кооператив. Нині немало одноосібників намагаються господарювати разом, адже економічні плюси такої кооперації очевидні. По-перше, на 50 чи 100 гектарах недоцільно робити п"яти- чи восьмипольну сівозміну — потрібні більші площі. А правильно дібрані сівозміни — чи не головне у сільському господарстві. По-друге, бухгалтерський облік одному господарству вести раціональніше, ніж п"ятьом. По-третє, якщо об"єднати кілька господарств чи власників земельних паїв — в одного є сівалка, у другого трактор, у третього — культиватор. По-четверте, такий комплекс працює майже увесь рік, а це — робочі місця і т.п.

Питання у них одне: а ти податки сплатив?

Проте об"єднавшись, фермери часто стикаються зі ще більшими перепонами. Передусім це складна для таких господарств загальна система оподаткування. Господарники скаржаться: податківці знаходять підстави перевіряти чи не кожен місяць. Хоча й чинну нині систему звітності фермерських господарств одноосібники часто називають "антифермерською": вони змушені більше перейматися паперами, ніж працювати у полі. Щомісяця доводиться здавати розрахунки до Пенсійного фонду, щоквартально — до податкової, фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, фонду загальнообов"язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду страхування з тимчасової втрати працездатності тощо.

Мінливим і недосконалим є законодавство, наприклад, у сфері кредитування сільгоспвиробників. Той-таки Володимир Покеца торік отримав трирічний кредит на придбання трактора МТЗ-82. Згідно з постановою уряду, кредит банк має давати не більш як під 20% річних. Водночас господарство було внесено до реєстру на відшкодування 14%. Але вже в лютому 2007-го Кабмін ухвалює, що відшкодуванню підлягають лише ті господарства, які взяли кредит не більш як під 17%. Крім того — трактор МТЗ-82, який торік входив до переліку техніки українського виробництва, цього року раптом став імпортним. Відтак і жодних кредитних пільг на його придбання не передбачається.

Майже не спрацювала і задекларована постановою уряду фінансова підтримка сільгоспвиробників. Здається, схема відшкодування за посів озимих навмисно виписана так, щоб господарства не мали змоги отримати ці кошти. Цього року на них могли розраховувати тільки ті агропідприємства, які надали звіт про хід збирання врожаю в бухгалтерській формі і про посів насінням не нижче третьої репродукції. А також про відсутність заборгованості за податковими зобов"язаннями. Виконати усі ці приписи й отримати вчасно гроші виявилося під силу лише третині усіх господарств. До речі, у тій постанові жодного слова про компенсації для одноосібників, власників особистих селянських господарств, а також аграріїв, які вийшли з колгоспів зі своїми земельними паями. Хоча вони так само, як і у великих агрофірмах, сіють пшеницю.

Як і завжди, цього року в керівних кабінетах столиці і на місцях проблеми врожаю переклали на плечі самих селян.

— Сільська рада, районне управління агропромислового розвитку, адміністрація чи насіннєва інспекція — всі вони проблемами селян мало переймаються, — каже Володимир Покеца. — Штати роздуті, і питання у них одне: а ти податки сплатив? А якщо сільгоспвиробник щось запитує, намагається вирішити якесь питання, то кожен відмахується.

Особливо селяни нарікають на насіннєві господарства. Їх в Україні розвелося мало не стільки, як магазинів — продається все, але досить сумнівної якості. Аграрії змушені купувати кота в мішку. Під елітною маркою часто збувають насіння низької схожості, що позначається на врожайності. Держава цей процес не контролює. Більше того, гроші від неї у вигляді дотацій отримують усі виробники посівного матеріалу, в тому числі й неякісного.

Зараз ви читаєте новину «Зерна нема не лише через спеку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі