— У мене вкрали дитинство! — говорить на відкритті 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН шведська школярка 16-річна Грета Тунгберг 24 вересня. Навіть якщо Володимир Зеленський не був тоді в залі, звісно ж, знає про Гретин біль. Власне, біль усієї планети, нинішнього і майбутніх поколінь. Земля вступає у грандіозну глобальну кліматичну катастрофу. Її породило саме ж людство інтенсивним розвитком економіки й суцільним ігноруванням екологічних законів.
Чи розумів Зеленський у ту годину, що Гретин біль зачіпає й Україну? В найближчі 30–40 років вона стане однією з жертв глобальної кліматичної катастрофи, яку офіційно оголосив генеральний секретар Організацій Об'єднаних Націй Антоніу Гутерреш. Капітал не сприйняв застереження й розробки екологічних методів добування енергії геніального серба Ніколи Тесли. Продовжує нафтогазову експансію на Землю та її атмосферу. ХХІ століття стає початком трощі, результатів якої передбачити не може ніхто. Жадоба наживи дуже вузького кола людей перемогла тверезий розум людства.
Що мав знати і чого не знає гуманітарій і неофіт у політиці Зеленський? Це те, що ще за його життя Україні загрожує опустелення. Далекі Каракуми, над якими я пролітав 1989 року з Алма-Ати в тодішній Шевченко, а нині Актау, стануть українською реальністю. Останні 30 років я живу в тривозі, що в нас стане свій Мангишлак, де знемагав Кобзар. Нашим дітям і внукам просто не буде чим дихати, не кажучи вже про інші проблеми переселення із раю в пекло.
Про цю сумну перспективу я дізнався, розповідаючи про переліт над Каракумами Федору Трохимовичу Моргуну, який гучно пішов у відставку після півтора року роботи на посту першого міністра екології Радянського Союзу.
На засіданні Ради міністрів СРСР він категорично виступив проти будівництва чотирьох заводів білково-вітамінних концентратів із нафтових парафінів, що через молоко вгодованих ним корів загрожувало онкологізацією всього населення Союзу. То була безумна надідея Горбачова й Рижкова. Як міністр Моргун став персоною нон ґрата. Щоправда, через півроку Рижков запропонував Федору Трохимовичу повернутися на посаду. Мовляв, твоя правда, нас обманули академіки, всі чотири заводи закривають. Моргун на це відповів: "Вас із Горбачовим невдовзі самих із кабінетів викишкають, а я спокійно писатиму книжки. У мене тепер є час для цього". Крах неконкурентної економічної системи Моргун із болем констатував мені ще 1978 року, коли відмовився переходити на запропоновану йому Брежнєвим посаду секретаря ЦК КПРС із питань села і залишився в Полтаві очільником області. Тоді в моєму кабінеті у "Сільських вістях" він сказав:
— Сидоровичу, ми з тобою до української Сахари не доживемо, але наші діти і внуки можуть опинитися в її гарячій пащі.
У перші місяці на посаді міністра екології Моргун побачив висновки вчених про загрозу опустелення України в ході світової кліматичної трощі.
Він скликав із цього приводу широкі хурали. Висновок учених був одностайний: запобігти катастрофі неможливо, але попередити її наслідки бодай на 60% можна. В Україні потрібно додатково посадити не менше 10–12 млн га лісів. По-перше, це — кисень для мільйонів людей. По-друге, вдасться врятувати ті ж мільйони гектарів від опустелення і зневоднення.
— Федоре Трохимовичу, а як же бути з виробництвом зерна, тваринництвом, якщо вивести з обігу, по суті, чверть сільгоспугідь? — запитав я.
— Відтявши голову, за карими очима не плачуть, — відповів Моргун. — Сорти й агротехніка не дадуть знизити обсяги виробництва зерна й технічних культур. І про породи корів і свиней треба потурбуватися, щоб молока та м'яса не поменшало. Це під силу людському інтелекту. А ось щодо лісів, боюся, у нас не всі зрозуміють масштаб проблеми.
Він не помилився. Федір Трохимович не раз у президентських кабінетах розповідав про загрозу опустелення й потребу заліснення. Хоч хтось із президентів забив тривогу? Підняв усіх на порятунок від трощі, яка насувається? А загроза велика й страшна. Ліси треба садити в найближчі п'ять-сім років, щоб вони виросли й укріпили землю. Для цього потрібна державна програма й величезні кошти. Де вони в планах і в бюджеті держави? Ситуація з тих, що як не зробиш тепер, то не зробиш і в четвер, а ми чим зайняті? Ринком землі. Землі, якої в недалекій перспективі просто не стане.
І президента, і прем'єра переконали, що продаж землі — панацея для України. Голінний до ринку міністр економіки, торгівлі й сільського господарства Тимофій Милованов, котрий навчався і навчав в Америці, взагалі переконаний, що з нашими чорноземами ми, образно кажучи, золото миєм, а голодні виєм саме через брак продажу сільгоспугідь. І ні слова про те, що в США села взагалі не було й нема, а Україна стоїть на селі як колисці нації. Земля — це не тільки питання грошей, а й духовності, майбутнього українства.
Ринок у моделі "купи-продай" неминуче знищить село. Як кажуть, пусти осла в город — огірків не буде. На нас тиснуть, вимагають цього ринку? Дужий завжди звинувачує слабкого, а нашим очільникам від того чого поверх дерев ходити? Але Милованов, у руках якого опинився й зовсім малозрозумілий йому агропромисловий комплекс, інших проблем, окрім продажу землі, не бачить. Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста, ти йому про діло, а не про козу білу, — а міністр затявся. І що йому заліснення, що йому пустеля, яка заполонить чи не половину України середини ХХІ століття?
Ринок землі сьогодні самій землі як сироті трясця, а чим дихатимуть наші нащадки, нікого з нинішніх керманичів не хвилює. "Не туди б'єш, Іване", — сказав колись Олександр Довженко. Явно не туди б'ють Володимир, Олексій і Тимофій. Хочеться думати, від незнання й нерозуміння, а не тому, що такі вдалися.
Федір Моргун ділився зі мною задумом — написати велику статтю про проблему опустелення й заліснення України для редагованої мною тоді "Селянської правди". Не встиг, потрапив в автокатастрофу. Смерть зупинила кипіння його душі.
Тепер, коли кліматична катастрофа стає для всіх очевидною, а ще коли 60% орної землі потребують зрошення, пишу про це з надією, що державне кермо в руках людей, які здатні виконати заповіт нашого земляка. Хоча мої звернення до конкретних владців і опозиціонерів поки що не дали результату. Відгукнувся тільки й порушив проблему заліснення Олексій Юрійович Кучеренко на двох телеканалах. Але присутні там нардепи від "Слуги народу" зреагували на це як сонні, наче й не чули. Їм не болить?
Чуєте тепер — озвіться хоч у четвер. Україна жде не слів, а дій. Жде не завтра, а сьогодні.
4 
35413
Коментарі