Знаю успішного юриста з Дніпра, який виграв чимало судів з украй заплутаними бізнесовими конфліктами. З якогось часу він перестав цікавитися політикою, захопився подорожами в святі місця, добрався до Афона й занурився в релігійне життя. Але жити на щось треба, тож юридичної практики не залишає. І, хочеш-не-хочеш, стикається з політикою на практиці, знемагає від її ідіотизму.
"Куди подітись від політики? Залізла в душі аж по ліктики. Базарна баба-перепродуха", — констатує Ліна Костенко. Так, перепродуха, так, базарна торгашка, так, усі її ненавидять. Однак, ненавидячи, живуть у ній.
Ви вікуєте на селі, де немає роботи, і, щоб прожити, треба за щось зачепитися. Скажімо, засадити город помідорами чи морквою, придбати корову чи порося. А де взяти на це гроші? В банку кредит чи деінде позичати? Уже — політика.
Мабуть, не всі знають, що таке війя у воловому возі. Дишло — якщо в конячій запрязі. Політика — це і є спеціальне війя чи дишло. Навіть у фольклорі кажуть, що закон як дишло, куди повернеш — туди й вийшло. Війя є для того, щоб підвода йшла розмірено і надійно. У політиці, на жаль, усе може бути навпаки. В сучасній українській — наперекір, а то й насторч здоровому глузду.
Вам, напевно, осточортіли дискусії навколо вивезення лісу-кругляку за кордон. Європа береже в себе кожну деревину, а наш горе-президент обіцяв хитрющому Старому Світу хоч усі Карпати лисими зробити, аби тільки задовольнити їхні забаганки. Чому і задля чого? А це все одно, що в дебіла питати, чого він дебіл. Війя наших державних мізків працює проти України. Хоча за 30–40 років нашу країну чекає опустелення. Наука та громадськість давно б'ють на сполох: якщо зараз не засадити 10–12 мільйонів гектарів лісів, станемо пустелею в центрі Європи. Уявіть: треба садити ліси, а ми їх вирубуємо.
Політика — та ще й яка! Вона має струсонути байдужі душі не по ліктики, а до глибини мізків. А якщо ті душі при кермі? Вони в нас радше на тонку прядуть — не собі, а Україні. А якщо й у нас не стане духу змусити державців повернути війя державної політики на порятунок вітчизни від удару стихії, тоді хто ми всі?
Воно ніби різні мірила проблем — засадити город і заліснити країну, щоб не опустелилася. А якщо думати й жити всерйоз, то вони — якщо й не одного роду, то однієї ознаки нашого ставлення до життя і його щедрот і вирв, до радощів і гризот. І де ти в ньому опинишся, так і проживеш — на вістрі заморок чи як омела на придорожних кленах. Чи будеш всіх тільки кобенити, костити, чи руками і розумом підставиш плече вітчизні, селу, колективу.
Все це теж політика — мала, велика, не так і важливо. Важливо, що політика, яка без тебе не обійдеться. Добра пряха й на скіпці напряде, казали в народі, майстер зна, що кобилі робити. Так і в політиці, як у звичайному ділі. Тільки б щоб не пусті балачки про телячі баньки, а про те, що болить людям і тобі.
Уважно слухаю поголоски про деякі ініціативи вождів і вождиків навіть із числа колишніх зеків. Порошенко хоче записати в Конституцію про шлях України в Євросоюз і НАТО. Запишемо — і що з того, ми там будемо? А якщо Євросоюз лусне, а НАТО не дуже нас хоче?
Ляшко хоче записати в тій же Конституції, що ми — фермерська держава. А раптом, скажімо, його навчительці, "московській зозулі", захочеться записати, що на селі мають створювати кооперативи? Чи для Конституції ці частковості?
Може, потрібен просто закон, який би гарантував різні форми господарювання на селі без рейдерства і засилля холдингів? Політика — все-таки не штукарство і не галу-балу про все й ні про що. Дискусії потрібні, але серйозні, а не на догоду моменту чи чиїйсь забаганці. Війя повинно забезпечувати стабільну ходу державної підводи, а не розмахування пужалном.
У політиці фартить не всім.
Пам'ятаєте гарячі спічі Наталки Вітренко? І хоча всі знали, на чиєму дереві росте її листя, чимало кому вона залізла під череп. І тільки тепер, коли її синок у "Нафтогазі" засвітився мільйонами доларів премії, у багатьох відкрилися очі на те, що королева, даруйте, нага яко блага. І хоч тут ніякої радості не може бути, як кажуть, підтикалася, як задрипалася, не скажеш же, що це — материнське горе.
Життя в політиці — для професіоналів. Застукали як Сірка на базарі, а хто ж його ростив-виховував? Для простої людини, у якої життя не легке, але й не підступне — обирай сторону правди і справедливості, і хай тебе не гризуть проблеми, де волом роги правлять. Лиш би тебе політика не настрашила лютістю рогатою.
Шукати лаври в політиці — найпустіше із занять. Навіть найуспішніші не зазнали в ній утіхи по-справжньому. Але є й таке: політика не завжди любить тих, хто її любить, а особливо тих, хто любить себе в ній. Найсвіжіший приклад — Віталій Кличко. Талановитий боксер, кумир мільйонів. Але тільки мер із нього — так собі, щоб не сказати гірше. Не здатен збагнути, кому служить — киянам або шпані, яка хоче зробити прибутковим кожен їх чмих на витрушування тонких гаманців. Так, і це — політика. Але та, де шкурка за чиньбу не стане. І Кличку від неї — хіба що дірка від бублика. А його шанувальникам і дірки не перепаде.
Політика живе в кожному з нас.
Навіть якщо твоя хата скраю і ти в ній ховаєшся від проблем — проте вони тебе знайдуть. Ти в ній можеш бути бійцем, просто виходячи на протести чи опонуючи владі словом. Але якщо береш на себе обов'язок ще й служити людям — ти вже політик, влада. І тільки від тебе залежить, ким станеш для людей, як тебе оцінять.
Україні не щастить на успішних політиків на найвищих посадах. Їх немає в нашій країні? Не вірю. Вони або сахаються політики, або, коли бачать нетрі Банкової чи Грушевського, не хочуть бути в тому кодлі. Політика ніби залізає всім по ліктики, але й гасить людей талановитих, та не відважних. У ній не вистачає не героїв, а трударів. Та й де їм узятися, якщо все найкраще — за рідними межами. Хочу помилятися, а якщо це справді так?
Хай наздожене вона тебе там і поверне сюди. Без тебе України не стане.
7 
35413
Коментарі