Закритий перелом

Ми всі мов показилися — чекаємо перелому. Особливо сердимося на культуру — чому там нема перелому?!

Смішні ми. Справжні переломи в мистецтві невидимі, бо закриті. Там нічого не стирчить, але це не означає, що його нема. Насправді нам не вистачає вміння відчувати зсуви на глибині. А це треба відчути вчасно — інакше воно знову зростеться, і ніхто нічого не помітить. Доки цього не сталося, я назву принаймні одну адресу перелому: Київський театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра. Там щойно показано прем"єру вистави "Черга" ("Очередь") за п"єсою Олександра Марданя, постановка Дмитра Богомазова.

Це буде цікаво й міліціонеру, й професору філософії

Вистава унікальна. Вона ламає усталений стан речей і примушує повірити, що з нашої убого-банальної реальності можна вирватися. Власне, сама ця вистава ніби вкрадена у банальності. Бо п"єса вторинна, як вчорашня котлета. Уявіть: перед дверима великого Цілителя стоїть така собі совкова черга придурків. А коли Цілитель прийшов, вони його не впізнали й здали в міліцію. І все це написано так серйозно-повчально, що мухи дохнуть. Так, ніби не було кращих зразків.

І от Богомазов поставив цю черству котлету несподівано весело та  яскраво. Так, що це буде цікаво й міліціонеру, й професору філософії. Оця універсальність у театрі дуже рідкісна. Справді, чи часто ми бачимо щось розумне й водночас легке? У нас зазвичай, якщо хтось хоче говорити серйозно, то занудно говорить "про негаразди". Й ці словеса нам обридли більше, аніж самі негаразди. А виявляється, можна говорити про суттєві розумні речі весело. А ще, як уже сказано, виставу зроблено на рівному місці, на вторинному тексті. Й уже одне це свідчить про перелом того, що, здається, неможливо поламати.

Власне, про що вистава? Про ті самі "негаразди", які сидять усередині нас. Негаразди від того, що ми себе з кимось сплутали й тішимося, мовляв, я ось який, а насправді то зовсім не ти! Поняття "черга" у виставі Богомазова означає не лише ряд людей, а, передусім, чергування смислів. Ці люди постійно підміняють одне одного, тасуються. Такі підміни безкінечні, й зрештою починаєш розуміти, що насправді нас — істинних — майже нема, і то давно! Дуже весело!

×