У підписаному президентом законі про всеукраїнський референдум криється п'ять небезпек, переконаний правник та політик Степан Гавриш, 60 років. Вони можуть докорінно змінити роль парламенту в Україні та перерозподілити владу на користь глави держави.
— По-перше, з процесу експертизи результатів референдуму вилучили Конституційний суд, — каже Гавриш. — У ньому не можуть оскаржуватись рішення, які ухвалюють на референдумі чи питання, які там виносяться. Навіть якщо вони неконституційні. Водночас, ці конституційні повноваження передали Центральній виборчій комісії, що зовсім не відповідає її статусу. Вона не має права визначати конституційність питань, що затверджує. І другий суб'єкт, кому ці повноваження передали — сам президент. Він є гарант додержання Конституції, але це ж не значить, що він суб'єкт визначення конституційності акта. Вилучення Конституційного суду робить його рядовим органом судової влади. Це безпрецедентний крок.
По-друге, закон вийшов за межі Конституції, порушивши всі баланси влади і процедур, встановлені ще 1996 року. Відтепер на референдумі можуть приймати й саму Конституцію, і зміни до неї. Тобто, запровадив поняття конституційного референдуму. Дозволили проведення і "законодавчого референдуму" — тепер на референдумі можуть ухвалювати й окремі закони. Клопіт у тому, що їх потім не можна змінити, як звичайний закон. По суті, запроваджено другу законодавчу палату, поряд із Верховною Радою. Будь-який закон можна ухвалити, обходячи парламент. І скасувати теж. Це розмиє всю законодавчу гілку влади.
По-третє, є неконституційність у процедурі проведення референдуму, в реєстрації ініціативної групи, збору підписів тощо. Її вибудували таким чином, що керувати нею може лише влада. У законі збудували чимало внутрішніх "перегородок" — на рівні ЦВК, Адміністрації президента, від яких мають бути дозволи і погодження. Це робить неможливою будь-яку ініціативу від громадян чи опозиції. Ще небезпечніше, що в областях, де правляча партія має меншість, можна просто не дозволити ініціативній групі або місцевій владі утворювати виборчі комісії з референдуму. Їх формуватимуть державні адміністрації. Рішення цих комісій уже не залежатимуть ані від кворуму, ані від того, підписав хтось протоколи чи ні. Тобто, ймовірність фальсифікацій дуже висока.
По-четверте, рішення референдуму набуває чинності не після його опублікування, а з моменту оголошення результатів референдуму на засіданні ЦВК. Але це не відповідає процедурі затвердження законів. Водночас, не має значення, яка буде явка на референдумі. Рішення, обов'язкове для цілої країни, ухвалюватиметься простою більшістю тих, хто на нього прийде.
І останнє, п'яте. Самі питання для референдуму визначатиме ініціативна група та ухвалюватиме ЦВК. А їх можуть формулювати зовсім по-різному. Всі ж пам'ятають, які питання ставили на референдум про збереження СРСР. Якщо, скажімо, питатимуть: "Ви за вступ до Митного союзу, який забезпечить Україні збільшення доходів на 50 процентів?". Звісно, всі "за". Але як це потім перевірити? Отже, влада може протягти через референдум все, що бажає. Тому закон про референдум перетворив парламент на нуль. Тепер людьми маніпулюватимуть у такий спосіб: "Опозиція блокує парламент, він не працює, а ви, український народ, покажіть їм, як треба ухвалювати закони".
Опозиція могла б опротестувати цей закон у Конституційному суді. Але вона поводиться дуже дивно. Вони не опонують цьому закону, а хочуть його використати для звільнення Тимошенко. Після такого вже не можна буде апелювати про неконституційність закону до Конституційного суду чи до Європейського Союзу. Цей закон — одна з багатьох поразок опозиції, разом із законом про вибори, про мови, програними виборами і відстоюванням їхніх результатів. До Конституційного суду потрібно подавати негайно. Звісно, це буде формальність. Але так до цього питання можна притягнути увагу європейських інституцій — жодне застереження Венеційської комісії автори закону про референдум не врахували.
1 
1
Коментарі
17