У березні 2003 року у польському сеймі відбулася, здається, цілком буденна подія, яка спричинила там грандіозний скандал. Двоє депутатів від Союзу демократичної лівиці проголосували за "свого" віце-прем"єра не лише власними картками, а й картками відсутніх у залі колег.

Наступного ж дня парламентська фракція СДЛ виключила всіх чотирьох шахраїв і попросила їх добровільно скласти депутатські мандати — відповідно до кодексу честі. Її керівник публічно вибачився за дії вже колишніх колег. Прем"єр-міністр Лєшек Міллєр закликав однопартійців зробити належні висновки з інциденту, аби нічого подібного більше не повторилося. Міністр юстиції емоційно назвав поведінку депутатів "гівнярством". Рішення сейму, ухвалене за участю "мертвих душ", визнали нелегітимним і переголосували.

Ця історія промовисто засвідчує засадничу відмінність між цивілізованою політикою європейського типу та совковою політикою в Україні. Там "гівнярство" є радше винятком,  у нас — нормою. Ми вже звикли до типів у дорогих костюмах, що гасають майже порожньою залою Верховної Ради, натискаючи на всі кнопки. Відкрито здійснюють те, що мовою Кримінального кодексу мало би називатися підробкою чужого підпису чи злісним шахрайством.

Хто з них і скільки голосував чужими картками?

Така поведінка злочинна не лише юридично, а й морально. Адже якщо так звана політична еліта може відверто халтурити й халявити, то чому б не робити це пересічним громадянам? Якщо "народні обранці" демонстративно й цинічно ухиляються від своїх безпосередніх обов"язків, не соромлячись при тому накручувати собі понадхмарні пільги й винагороди, то чому би подібним цинізмом не перейнятися цілому суспільству — працюючи якомога менше, хапаючи якомога більше?

Ми не розірвемо цього порочного кола, якщо не приглянемося — бодай перед виборами — до наших потенційних обранців: хто з них і скільки разів прогулював засідання Верховної Ради? Хто з них і скільки голосував чужими картками? Хто з них і чи взагалі хто-небудь законодавчо озвучив вимогу заборонити цю безсоромну практику в парламенті? І ще безсоромнішу — самим собі підвищувати зарплати і встановлювати неймовірні привілеї? Адже в усіх країнах, які ми вважаємо цивілізованими, і парламент, і уряд, і президент мають право "поліпшувати умови" лише своїм наступникам — із майбутньої каденції.

Утім, виборці теж не замислюються, що делегують депутатські повноваження, привілеї, велетенські зарплати цим типам аж ніяк не для того, щоб ті у робочий час розважалися в Монако чи вирішували на стрєлках власні бізнесові справи, передоручивши картки для голосування своїм парламентським денщикам. Та якщо ми справді хочемо замінити у нашій Верховній Раді пронирливих бізнесменів і недорікуватих поп-зірок на професійних політиків, заборонімо для початку голосування чужими картками. І взагалі — прив"яжімо максимально всі депутатські винагороди до результатів депутатської праці. Бо без цього Верховна Рада так і залишиться "Верховним Совком", а не парламентом європейської нібито країни.

×