Не було б щастя, та нещастя допомогло. Природна стихія, що обрушилася на Кримський півострів минулими вихідними, тимчасово припинила розвиток рукотворного конфлікту, що виник в АРК після резонансних подій на плато Ай-Петрі. Бульдозер, що зносить самовільно зведені споруди татарських репатріантів, бронетехніка, озвірілий спецназ — ці телевізійні кадри бачила вся Україна...

Не секрет, що певні сили в Криму свідомо переводять бізнес-розбирайлівки в міжнаціональну площину. Під прикриттям гучних гасел про захист "православних слов"ян" або "корінного населення" йде боротьба за кримську землю, що приносить нечувані прибутки. Характерно, що серйозні бої в АРК зазвичай стартують після закінчення курортного сезону, коли розлякувати на півострові вже нікого. Тож до "другої Чечні", якою нас лякають російські шовіністи, в Криму навряд чи дійде. Туристові друга Чечня не цікава — це усвідомлюють і кримськотатарські бізнесмени, і їхні слов"янські конкуренти.

Проте особливо радіти нічому. Вірус ксенофобії випущено з пробірки, й він отруює свідомість сотень тисяч далеких від великого бізнесу кримчан. Міжнаціональна ворожнеча проявляється головним чином на побутовому рівні. Косі погляди, взаємні образи й регулярні бійки, що плавно переростають у поножовщину, небагато чим кращі за масштабний конфлікт із залученням спецназу та бронетехніки. Градус національної нетерпимості в кримському суспільстві поволі, але постійно збільшується — це факт.

Непристойну роль злодія зіграв товариш Сталін

Обидві сторони оперують уявною монополією на істину. "Це земля наших предків, отже, і наша земля!" — заявляють кримські татари. "Ми тут живемо з народження, а вас сюди ніхто не просив!" — гнівно відповідають росіяни. Хто ж має рацію? На чиєму боці справедливість?

Уявіть, що у вас украли сімейну реліквію — наприклад, золотий годинник. Тривалий час пошуки не мали результатів. І ось годинник випадково знаходять у доброчесного громадянина, який купив їх із рук. Ви вимагаєте негайного повернення вашої власності, і, звісно, ви праві. Та покупець годинника щиро обурений: він до нього звик, справедливо вважає своїм, витратив на нього чесно зароблені гроші, котрі йому ніхто не збирається відшкодовувати! І він теж правий. На співчуття не заслуговує лише справжній винуватець — злодій, який так і залишився неспійманим.

У випадку з кримським протистоянням непристойну роль злодія зіграв товариш Сталін. Ініціатор депортації кримських татар до Середньої Азії помер 1953 року, і нам залишається лише пожинати плоди його злочинної діяльності.

Ескалація конфлікту триватиме доти, доки пересічні громадяни по обидві сторони барикад не навчаться відокремлювати власні інтереси від інтересів своїх впливових "заступників". Наприклад, безстрашні борці з "татарським беззаконням", яких в органах влади АРК більш ніж достатньо, зазвичай переслідують одну-єдину мету: звільнити незаконно зайняті репатріантами землі для такого ж незаконного дерибана й подальшої комерційної експлуатації. До речі, проінформовані люди пов"язують нещодавню спецоперацію на Ай-Петрі з наміром очистити місце під перспективний гірськолижний курорт...

Також непривабливий вигляд має і горезвісний меджліс кримськотатарського народу. Його лідери нібито піклуються про своїх співвітчизників, але насправді вимоги надати кримським татарам ексклюзивні привілеї, що виходять за рамки правового поля, здатні лише налаштувати російське населення півострова проти репатріантів.

Свого часу автор цих рядків закінчив Таврійський національний університет. Наш курс був дружним; конфліктів на етнічному ґрунті між росіянами, українцями та кримськими татарами не траплялося. І згадуючи сьогодні університетські роки думаю: як чудово, що добрим дядькам із меджлісу не спало на думку зажадати особливих преференцій для кримськотатарських студентів. Скажімо, подвійних стипендій або автоматичного додавання зайвих балів на іспитах. Боюся, що тоді дух товариства швидко випарувався б із вузівських стін, поступившись місцем ксенофобії.

Надання пільг і привілеїв за етнічною ознакою так само згубно для Криму, як і національна дискримінація. Цю аксіому має засвоїти кожен, хто спробує нормалізувати ситуацію в автономії. Утім, добровольців-миротворців поки що не видно. Столичному політбомонду цікавіші коаліційні ігри, ніж проблеми півострова.

×