Минулого тижня Україна та Євросоюз майже завершили узгодження тексту політичної частини Угоди про асоціацію. Невирішеним залишилося одне питання: Київ наполягає на фіксації так званих перспектив членства.
По суті, хоче юридичної обіцянки ЄС прийняти до себе Україну в майбутньому. Така позиція може означати таке: або в Києві справді не розуміють неможливість виконання Євросоюзом цієї вимоги, або зумисне йдуть на зрив процесу.
Насамперед слід усвідомити, що надання перспектив членства є суто внутрішньою справою Євросоюзу. Їх не фіксують у двосторонніх угодах з іншими країнами. По-друге — це питання не юридичне, а політичне. Не існує директиви ЄС або іншого законодавчого акту, що містить поняття "перспектива членства" і регулює порядок його застосування. Політичну згоду всього ЄС на вступ до нього тієї чи тієї держави зазвичай фіксують у підсумкових документах Європейської Ради — тобто саміту Євросоюзу. Наприклад, щодо західнобалканських держав це зробили 2000 року.
Стосовно України такої згоди немає і не передбачається. Принаймні половина держав ЄС не готові дати обіцянки непередбачуваній владі, яка на словах декларує європейські устремління, а робить протилежне. Але якщо українське керівництво справді так хотіло добитися перспектив членства, то хай би переконало ту ж Францію чи Німеччину змінити позицію. Цього не зробили, натомість Київ шантажує Євросоюз зривом перемовин щодо Угоди про асоціацію.
Зрештою, відсутність перспективи членства аж ніяк не зачиняє перед Україною двері до Європейського Союзу. Стаття 49 Договору про ЄС гарантує вступ до нього будь-якій європейській державі, що поділяє його цінності, має відповідний рівень демократії та ринкову економіку. Найкращою ілюстрацією є Ісландія. У неї ніколи не було зафіксованих будь-де перспектив членства, але вона тісно інтегрована з ЄС економічно й не відрізняється від нього за рівнем демократії. Тому 2009-го без жодних проблем подала заявку на приєднання до Євросоюзу і зараз веде переговори про вступ. Реалізація Україною Угоди про асоціацію означала б досягнення нею такого ж рівня близькості з Євросоюзом, який мають Ісландія, Норвегія чи Швейцарія.
Малоймовірним видається, що в Києві не розуміють цих простих речей. Навіть ураховуючи плачевний інтелектуальний рівень влади. Швидше за все, річ в іншому — наполягання на перспективах членства є гарним приводом "зіскочити" з Угоди про асоціацію. Адже вона накладає зобов'язання щодо реальних проєвропейських перетворень, а вони Януковичу з компанією явно ні до чого.
Коментарі