31 січня Рада Євросоюзу має визначитися з діями щодо білоруської влади. Цілком можливо, знову нев'їздним до ЄС стане президент Олександр Лукашенко.
Формально він є таким і нині. Євросоюз заборонив Лукашенкові в'їзд навесні 2006-го після вкрай недемократичних президентських виборів. Але восени 2008-го санкції було призупинено на рік: після звільнення політв'язнів у відносинах Мінська й Брюсселя розпочалося певне потепління. ЄС щороку подовжував Лукашенкові тимчасовий дозвіл на в'їзд. Водночас наголошував на можливості поновлення санкцій, якщо білоруська влада знову візьметься за брутальне придушення демократії та свобод.
Це й сталося після президентських виборів у грудні 2010-го. Особливо Євросоюз обурила неадекватна реакція Мінська на демонстрації протесту: масові арешти та побиття людей, зокрема і кандидатів у президенти. У Білорусі знову з'явилися політв'язні.
Нинішній українській владі варто уважно стежити за наступними кроками ЄС щодо Білорусі та добре вивчити історію запровадження санкцій. Бо щось подібне може очікувати й "донецьких"та їхню обслугу в разі продовження придушення опозиції, громадянського суспільства та свободи слова, забезпечення собі абсолютної влади й збереження її за будь-яку ціну.
Особливо цікавим є досвід ЄС щодо покарання не лише Лукашенка, а й десятків високопоставлених білоруських чиновників. Іще на початку 2004-го заборону на в'їзд отримали чотири керівники силових структур, причетні до зникнення опозиційних політиків. Того ж року Євросоюз відреагував на недемократичні парламентські вибори та сумнівний референдум, після якого Лукашенко фактично отримав можливість переобиратися президентом довічно. Серед інших, тоді в'їзд було заборонено голові Центральної виборчої комісії. У квітні 2006-го списку нев'їзних потрапили ще 30 осіб, відповідальних за порушення прав людини під час президентської виборчої кампанії. У жовтні того ж року до чорного списку додали чотирьох представників прокуратури та судді, причетні до переслідувань опозиційних політиків і громадських діячів. Очікується, що 31 січня загальний список нев'їзних в Європу білоруських чиновників розшириться до близько 100 осіб.
Заборона на в'їзд та замороження банківських рахунків активістів авторитарних режимів є для Євросоюзу чи не єдиним ефективним методом боротьби з ними.
Можливо, з Україною ЄС прагнутиме поводитися м'якше, аніж із Білоруссю — вага нашої країни набагато більша, та й відносини досить розвинуті. Однак повинні існувати межі толерантності європейців. Зрештою, якби 2004-го після сфальсифікованого другого туру виборів президентом таки зробили б Віктора Януковича, то санкції Євросоюзу гарантовано не забарилися б.
А нині ми швидко повертаємося до таких само часів. Звичайно, захист демократії в Україні є справою насамперед самих українців. І було б цілком нормально, аби допомога Євросоюзу обмежувалася спрямованими на інтеграцію з ним різноманітними програмами, підтримкою громадянського суспільства. Проте все це є пряником для громадян, а не для панівної верхівки. Їй треба батога. Надзвичайно ефективною була б сама загроза заборони на в'їзд та замороження європейських активів українських можновладців. Адже загальновідомо, що всі вони мають кошти та власність у Європі, полюбляють їздти за покупками до Парижа чи Лондона, відпочивати на італійській Сардинії чи французькій Рив'єрі. Благо, надбаних за рахунок українського суспільства грошей на це вистачає. Їм є що втрачати, і в цьому вони набагато вразливіші за своїх білоруських аналогів.
Уже тепер очевидною є роль того чи іншого українського чиновника у переслідуванні громадських активістів та політичних опонентів, придушенні свободи слова, перешкоджанні мирним зібранням громадян. І хоча поки що питання заборони на в'їзд голові СБУ Хорошковському, керівникові міліції Могильову або іншим активним архітекторам авторитаризму в практичній площині не стоїть, Євросоюзу варто подумати над алгоритмом своїх дій на майбутнє. Ситуація погіршується надто стрімко, тож проводити роз'яснювальну роботу доцільно починати вже тепер. Євросоюз має чітко дати зрозуміти певному колу осіб, що саме на них може чекати. Набагато ефективніше попередити катастрофу, ніж потім виправляти її наслідки.
3 
1
Коментарі
1