Лідер Української народної партії Юрій Костенко, 55 років, каже, що після революції треба було ухвалювати закони, що повернули б президентові частину втраченої через політреформу влади.
У чому бачите головну причину невдач "помаранчевих" після революції?
— Це ідеологічні розбіжності між ними й різні політичні інтереси лідерів.
У блокові "Наша Україна" переважала правоцентристська іделогія. Хоча були там і ліберали, і лівоцентристи. Блок Юлії Тимошенко був лівоцентристським. У Соціалістичній партії — ліві. Тому відразу ж після обрання Ющенка президентом серед союзників почалися дискусії щодо Світової організації торгівлі, євроатлантичної інтеграції, внутрішньої економічної політики.
Щодо лідерів, то Юлія Тимошенко з самого початку готувалася до президентських виборів 2009 року. Для Мороза ж у політиці настала лебедина пісня. І він поставив мету — отримати посаду голови Верховної Ради. Інше його не цікавило.
Чи можна було в грудні 2004-го обійтися без ухвалення змін до Конституції і зберегти більші повноваження президента?
— Щодо цього в керівництві "Нашої України" єдності тоді не було. Проти політреформи, а тим більше пакетного голосування, категорично виступав Іван Плющ. Але більшість лідерів "Нашої України" приставали на це. Цілком можливо, що і без політреформи Ющенко став би президентом. Наші опоненти були деморалізовані, почали здаватися. Але сталося так, як сталося. Що тепер говорити.
Та все ж таки думаю, що корінь зла не у змінах до Конституції. Після революції і вступу Ющенка на посаду опоненти були готові до будь-яких його рішень. Тому треба було навіть не скасовувати політреформу, а ухвалювати потрібні для її впровадження закони. Про Кабінет міністрів, місцеві адміністрації, розпуск Верховної Ради та інші. Якби в лютому 2005-го ці законопроекти внесли до парламенту, вони гарантовано пройшли б. І тоді у президента було б більше повноважень і засобів ефективно впливати на формування державної політики.
А так — візьмемо хоча б ситуацію після виборів 2006 року. З одного боку Верховна Рада у визначений Конституцією термін не сформувала уряд, і президент мав право її розпустити. Але коли почали готувати указ, то наштовхнулися на ці самі законодавчі перешкоди.
Чому після революції не ухвалили ці закони?
— Кожен дбав, насамперед, про власні інтереси — Мороз, Тимошенко. Так само, як після ухвалення Конституції 1996-го. Тоді треба було відразу ж приймати конституційні закони: про Кабмін, судоустрій, прокуратуру, імпічмент президента... Мороз це заблокував. І в лютому 2005-го якоюсь мірою блокував. А Юлія Тимошенко думала про 2009 рік, говорила про сильного президента. Єдності в команді вже не було. Водночас не продемонстрував чіткої позиції і сам Ющенко. Він мав би твердо сказати, наполягти: конструкція після внесення змін у Конституцію має бути от такою.
Мороз ніколи не стояв на українських позиціях
Часом кажуть, що навесні 2005-го Ющенкові слід було б розпустити парламент і провести нові вибори — тоді "помаранчеві" користувалися величезною підтримкою...
— За рік до виборів президент не має право розпускати парламент. А нова виборча кампанія офіційно розпочиналася восени 2005 року. Тому треба було використати свої тодішні повноваження й авторитет. У президента було півроку для того, аби діями довести, що він — глава держави. Він міг примусити парламент ухвалювати закони, що посилили б його владу і сприяли б розвиткові економіки.
Як президент міг це зробити, адже Верховна Рада була непідконтрольною йому?
— Рада почала виходити з-під контролю президента влітку 2005-го. До цього парламент і Володимир Литвин готові були до дуже активної співпраці з Ющенком. Утворилася неформальна більшість, яка могла дати і 300 голосів. Якби не ігри Мороза, в тому числі з "регіоналами", то ситуація була б повністю на користь президента. Але не було жодних чітких дій і стратегічного плану — лише декларації. Наприкінці весни 2005-го Верховна Рада і керівники фракцій втратили з Ющенком контакт. Колишня влада оговталася. Це нагадує 1991 рік. Національна демократія добилася проголошення незалежності, комуністи стояли навколішки. Але не розпустили Верховну Раду і не проголосили нові вибори, хоча тоді це дуже просто було зробити. Тож комуністи з часом оговталися і зрозуміли, що вони в більшості. У них вся влада, Кравчук — їхній президент. Зайнялися прихватизацією.
Чи міг Ющенко з його великими тоді повноваженнями зруйнувати фінансування Партії регіонів й таким чином її нейтралізувати?
— Звичайно. Ахметов з"явився в Україні аж восени 2005-го. Та й інші олігархи сиділи за кордоном. Чекали, коли їх покличуть здаватися з повинною. Готові були в обмін на свободу віддавати державі те, що в неї вкрали. Але не працювала прокуратура. І "помаранчева" команда не працювала.
Не складається враження, що "помаранчеві" від початку були приречені на невдачу?
— Ні, цього можна було б уникнути. Але Третьяков створив біля президента вакуум. Ющенко перестав спілкуватися з тими, хто висловлював альтернативну думку. У тому числі зі мною. Я завжди казав Ющенкові — "Наша Україна" ніколи не буде партією, бо партії створюють не в Києві. А на основі ідеології, яка відображає частину суспільної свідомості, і з правом партійців самим обирати своє керівництво. "Наша Україна" тільки за два роки існування дозріла — керівників треба обирати таємним голосуванням, а не указами президента. Ця команда і винна, насамперед, в ізоляції президента. Кожен почав займатися вирішенням особистих проблем, а не виконанням даних на Майдані обіцянок. А люди ж добре відчувають фальш і дуже швидко розчаровуються.
Мороз — одна з причин ситуації, що склалася?
— Я його з 1990 року знаю. Коли кажуть, що він зрадник... Ні, він нічого не зраджував. Завжди такий був. Мороз ніколи не стояв на українських позиціях, а їм протидіяв. Щойно проголосили незалежність, зібрав у Верховній Раді залишки розбитих комуністів у "групу 239". Вона протистояла націонал-демократам. Саме Мороз у 1994–1998 роках очолив ліву парламентську більшість, додав туди бізнесменів. Вони ухвалювали закони, які для свого виконання вимагали 130 міліардів гривень, а економіка могла наповнити бюджет лише на 30 міліардів. Так зруйнували економічну перспективу країни. Мороз проводив закони, за допомогою яких здійснювали прихватизацію. А сьогодні він — борець за права трудящих. Тож у поведінці Мороза немає нічого особливого. Говорячи про нього, хочу лише підкреслити — не тільки Ющенко винен у нинішній ситуації. А й Тимошенко, Мороз, Безсмертний. Ми йшли на вибори командою, і Ющенко був на її вершині. І тепер не варто покладати всю вину на президента. Кожен має відповідати за те, що трапилося.
Чи обійшовся б Ющенко 2004 року без підтримки Мороза?
— Запросто. От Тимошенко була справді потрібна. Її популярність та емоційний запал допомагали формувати в людях готовність захистити свій голос у випадку фальсифікацій. І ми з Плющем сприяли її входженню у блок, тоді як цьому протидіяв багато хто з "Нашої України".
А Мороз пішов на вибори сам і отримав свої п"ять відсотків. І коли каже, що вони вирішили долю президентських виборів — як завжди, лукавить. Ті, хто проголосував за Мороза, ніколи не голосували б за Януковича. Мороз просто максимально використав президента Ющенка. Партія, яка нічого не зробила для його перемоги, отримала найбільше влади. Тоді як Українська народна партія була після революції оцінена абсолютно неадекватно. І це при тому, що ми Ющенка підтримували ще з 1999 року, а я особисто багато в чому сприяв призначенню його прем"єр-міністром.
2 
1
Коментарі
3