Шість років тому почалася Революція гідності. Паралелі між тоді й зараз лежать на поверхні.
Станом на осінь 2013 року Янукович і Партія регіонів все ще залишалися лідерами електоральних симпатій. Це вже після трьох років авторитарного "бульдозера". З віджимами, зухвалими смотрящими та демонстративним адмінресурсом. Відчувалася впевненість донецьких у власній непохитності.
Партія регіонів хоч і не мала такої кількості мандатів, однак так само контролювала Верховну Раду. Попри численнішу, впевненішу та яскравішу, ніж зараз, опозицію. Янукович також мав абсолютно контрольований Кабмін.
Із "фішечками" в донецьких теж все було добре. Чого тільки варте Євро-2012. А ще марафет у всіх великих містах — аеропорти з новими терміналами. Була стабільна гривня. І для західняків — чудова траса Київ — Чоп.
Ширилася зневіра. Тоді так само говорили — після розчарування помаранчевою революцією ніхто й ніколи більше на Майдан не вийде. Або — патріоти в меншості, переважає сіра маса, донецькі прийшли надовго.
Їхня команда була справжнім і круто організованим злочинним угрупованням. Загартованим у бандитських "стрєлках", обтертим у владних кабінетах, насиченим досвідченими бюрократами, бізнесменами, червоними директорами й виконавцями. То була неймовірна потуга порівняно із сьогоднішніми зальотними. Донецькі цілеспрямовано йшли до своєї мети цілісним кланом майже два десятиліття. Постійно нарощували м'язи і вдосконалювалися. Після приходу на Олімп цементували свій режим значно надійніше, бо брали владу на десятиліття. Тільки такі могли витримати виснажливе позиційне протистояння з українським народом упродовж довгих трьох місяців.
Якщо Зеленський ризикне, мій прогноз для нього песимістичний. Його боротьба із власним народом триватиме значно менше. Про всяк випадок йому варто розуміти, що антимайдан — це унікальний винахід Партії регіонів. У Зеленського його не буде.
Президент помилково вважає, що йому дісталася втомлена війною країна. Насправді війна загартувала Україну.
2 
35413
Коментарі