На суботні акції опозиції "Вставай, Україно!" та влади "В Европу — без фашистов!" за різними оцінками прийшла приблизно однакова кількість учасників. Марш "регіоналів" зібрав переважно проплачених учасників, або тих, кого змусили до участі, кажуть експерти. Натомість опозиційні мітингувальники хоч і зібралися за порухом душі, однак залишилися невдоволені невиразними підсумками акції.
Володимир Бондаренко, 48 років, директор Інституту політичних, соціологічних і маркетингових досліджень:
— У "регіоналів" усе звелося, фактично, до організації концерту на Європейській площі для тисяч людей із провінції. Антифашистська риторика мало кого сколихнула. Чимало мітингувальників навіть не розуміли, про що мова. Влада хотіла показати альтернативу, але навіть не забезпечила належного порядку. Це засвідчив випадок із побиттям журналістів.
Ідея з антифашизмом не спрацювала. По-перше, вона не креативна. По-друге, спрямована на розкол країни. Це повтор російської гри, коли Кремль пробував на "коричневій чумі" відлякати людей від протестів опозиції. Для України "антифашистська" тематика не актуальна. У нас ніхто не ходить вулицями зі свастикою, нема явних проявів неофашизму. Це штучне нагнітання. Бо який фашист Кличко?
Влада могла просто привезти людей на святкування Дня Європи. Це була б нормальна альтернатива. Мовляв, хтось невдоволений владою, а ми ось рухаємося до Євросоюзу, готуємося до підписання Угоди про асоціацію.
Опозиція не змогла мобілізувати заплановану кількість протестувальників. Вони тривалий час виводили людей за гроші, тому українці розучилися висловлювати свою громадянську думку за покликом душі. Опозиції не завадило б теж організувати концерт. Бо людей надихає не тільки палке слово, а й щира пісня. Тим більше українська пісня найбільше нас об'єднує.
Акції влади й опозиції стали репетицією найближчих виборів Київського міського голови та в проблемних округах до парламенту. Сторони показали, що вони готові до серйозної боротьби за мандати й повноваження.
Володимир Фесенко, 52 роки, керівник Центру прикладних політичних досліджень "Пента":
— Мітинги влади та опозиції були репетицією громадянського протистояння. Це теж, між іншим, проблеми і для опозиції, і для влади. Якщо дійде до серйозних зіткнень, опозиціонери можуть суттєво програти, як це сталося під час акції "Україна без Кучми" 2001 року. З іншого боку, для влади штучне посилення політичної напруги — небезпека дестабілізації в країні.
Опозиція здивувала тим, що не виконала знову своїх обіцянок, які вона робила раніше. Обіцяла назвати єдиного кандидата на вибори київського мера — не назвала. Так само було з обіцянкою скасувати Пенсійну реформу, відставити уряд Азарова. Це серйозна поразка й неадекватність.
Акції опозиції засвідчили, що нині їхній основний мобілізаційний потенціал — прихильники у Центральній та Західній Україні. Кияни, парадокс, голосують за опозицію, але не хочуть виходити масово на її підтримку.
Головний наслідок акцій 18 травня — вони зіпсували День Європи. Нам треба було продемонструвати консолідацію, що більшість українських політичних сил виступають за євроінтеграцію. Замість позитиву ми побачили конфлікт, протистояння. І це, на жаль, не дуже добрий сигнал для наших європейських партнерів.
Вадим Карасьов, 56 років, директор Інституту глобальних стратегій:
— Мітинги промоделювали нам політико-технологічний порядок денний президентських виборів 2015 року. Фактично це була модель того, як можуть розвиватися події, коли кампанія ввійде в активно-гарячу фазу десь улітку 2014 року. Тому що опозиційний мітинг, хоч і зібрав багато людей і продемонстрував достатньо серйозну підтримку лідерів, але смисловий підтекст був все ж таки на користь радикальних ідей і дій, у яких слово належить "Свободі" і належатиме Тягнибоку. В той час, як провладний мітинг — контрмітинг — якраз був розрахований на те, щоб посилити поляризацію, полярність суспільства, закцентувати, наголосити на радикалізмі й націоналізмі опозиції.
Виступи від "Свободи" — особливо Іллєнка, Фаріон — фактично грали на "Свободу" і на поляризацію. Їхні слова спрямовані не на те, щоб залучити нових союзників на бік опозиції, а навпаки, відштовхнути багатьох людей від неї. І на цьому опозиція може втратити, якщо така модель набиратиме обертів.
Як не дивно, але з точки зору президентських виборів, від акцій 18 травня виграли Янукович і Тягнибок. Якщо ситуація розвиватиметься так, як нині, у другий тур вийде Тягнибок, а не Кличко чи Яценюк. Тоді перед опозицією та її виборцями постане дуже драматичне запитання: голосувати за Тягнибока, кампанія якого буде супроводжуватися виступами Фаріон, чи за чинного президента. І це запитання постане перед Яценюком і Кличком.
Маніфест антифашиста
Ви знаєте, чому ми так живемо,
чому так важко раптом стало нам
і звідки у країні в нас проблеми
постійно виникають тут і там?
Сплановано, системно хтось нам гадить,
розруха і руїна навкруги.
А все тому, що у Верховній Раді
засіли України вороги.
В парламент наш таких приблизно двісті
дісталися, як свині до корит.
Не просто вороги, а ще й фашисти,
а кожний другий з них — антисеміт.
Арсеній, хоч і окуляри носить,
а іноді зривається на крик.
Пригледишся — ну чисто Ґеббельс Йозеф,
а з вигляду — порядний чоловік.
Кличко — расист, бо негрів у нокаут
він посилав ударом кулака.
Матусі в Штатах діточок лякають
вже фото із зображенням Кличка.
А Тягнибок... нема де штампи ставить.
Та фюрер з ним і поруч не стояв!
Він як получить владу у державі,
то розпочне з погромів і облав.
Араби, азіати, роми, геї —
нікого не помилує Олег.
І не позаздриш бідним тим євреям,
що втраплять в руки до його колег.
Російськомовних тоже ждуть тортури,
могучій заборонять їх язик
і мучить будуть звуками бандури...
З бібліотек зберуть мільйони книг
і спалять на майдані під трембіту
і п'яні крики натовпу: "Зіг хайль!".
Ніяк не можна цього допустити,
потрібно нам цьому покласти край.
На боротьбу із ними станем гідно:
студенти, шахтарі і вчителі.
Зупинимо оцю фашистську гідру!
Не панувати їм на цій землі.
Микола ВОСЬКАЛО, віршувальник, журналіст
2 
1
Коментарі
10