В українській політиці процвітає хамство

Прем"єр-міністр Юлія Тимошенко привселюдно обізвала холуєм політолога Вадима Карасьова за те, що він співпрацює з недружнім до лідерки БЮТ Секретаріатом президента.

Карасьову пощастило: слово "холуй" — не найміцніше, яке могла  видати прем"єрка. Епітети, часом на межі пристойності або ж і за нею, давно стали нормою для українських політиків. Зокрема й для "лідерів нації".

Та ж Тимошенко з натяком на лайливе слівце прокоментувала колись створення партії "Єдиний Центр": "А скорочено як — ЄЦ? Я б не радила Вікторові Балозі займатися справами, які закінчуються на "єц". Маю на увазі, погано закінчуються". Балога ж нещодавно звинуватив Тимошенко у використанні "пропагандистських трюків, апробованих минулого століття вождями й ідеологами фашистських режимів". "У прем"єра явно заїло платівку", — уколов він. "Цього пана чекає або психлікарня, або в"язниця", — казав київський міський голова Леонід Черновецький про Юрія Луценка. "Думаю, найближчими місяцями мер міста Києва все ж таки злетить у космос",  — натякала Юлія Тимошенко на презирливе прізвисько Черновецького. "Якщо бути послідовним, то потрібно починати не з Богатирьової. Давайте почнемо з цього дешевого клоуна — Дмитра Табачника", — заявив "регіонал" Борис Колесніков про свого однопартійця. "Дурні вони або провокатори!" — каже "нашоукраїнець" Юрій Ключковський про "бютівців" і "народно-самооборонців". Віктор Янукович називав опонентів "козлами, которые мешают нам жить", Юрій Луценко Януковича — "динозавром відмерлого періоду". А Давид Жванія сказав про президента України максимально просто: "Дурак он".

Янукович називав своїх опонентів "козлами, которые мешают нам жить"

Що ж, інтелігентні люди завжди вміють гарно висловитися. Особливо активізувалися вони останнім часом, жваво відгукуючись на загострення політичної ситуації.

Дискусія між українськими політиками й так не надто змістовна, а  недозоване хамство додає їй характеру базарної сварки. У перетвореннях на користь держави й суспільства актори політичного театру не надто успішні, а от на міцних висловах чи взаємному глузуванні розуміються. Метою є не стільки доведення чогось опонентові, як його приниження.

Такого немає у країнах, на які Україна нібито хоче рівнятися. Звісно, випадки публічного хамства бувають у тій-таки Польщі чи Франції — але є винятком, скандалом, тоді як в Україні вони давно стали правилом. Можливо, дається взнаки радянське коріння українських політиків, бізнесове чи ж номенклатурне минуле, в якому інтелігентність була річчю другорядною. Хоча  навіть при цьому нинішні "лідери нації" мали б замислитися над тим, який приклад подають вони співгромадянам. У будь-якому разі люди мають змогу ще раз переконатися: в українську політику має прийти нове покоління, позбавлене хвороб минулого. Публічне хамство є однією з них.

×