Середа, 03 вересня 2008 18:10

"Ув"язнені ставляться байдуже до самогубств у зоні "

  Віталій Хведчук: ”Був випадок, коли засуджений ховався десь у підсобці, аби не звільнятися із зони”
Віталій Хведчук: ”Був випадок, коли засуджений ховався десь у підсобці, аби не звільнятися із зони”

Начальник відділу організації психологічної роботи Державного департаменту виконання покарань Віталій Хведчук, 30 років, вважає, що за ґратами не може бути щирої дружби та відвертого спілкування.

Що відчуває людина, яка вперше потрапила за ґрати?

— Найбільші проблеми в тих, що потрапляють до слідчих ізоляторів. Там людина вперше відчуває обмеження волі. Звісно, в неї сильний стрес, який впливає на всю подальшу поведінку. Десь 60 відсотків людей із місць попереднього ув"язнення до виправних колоній прибувають у депресивних станах, 30 відсотків — у стані підвищеної агресії.

Які наслідки цього?

— Вони можуть бути різні, аж до самогубства. Суїцид може спровокувати й щось із особистого життя — смерть близької людини, зрада, тяжка хвороба тощо. Наприклад, торік позбавила себе життя в лікарні колонії літня жінка, хвора на активну форму туберкульозу. А в слідчому ізоляторі жінка повісилася одразу після повернення із зали суду — не сподівалася на оголошений там  вирок. За сім місяців цього року у закладах, підпорядкованих Департаменту виконання покарань, сталося 27 самогубств. А торік за цей час було 30.

Що найтиповіше для стосунків між людьми за ґратами?

— Це звичайні людські стосунки, проте між засудженими майже неможливе існування щирої дружби, відвертих відносин, безкорисливості. Що суворіший режим колонії, то більше змінюється світосприйняття людини. Також дається взнаки й термін ув"язнення і неписане правило місць позбавлення волі: не вір, не бійся, не проси. До тих таки самогубств у зоні ув"язнені ставляться байдуже. Немає переживання, як за рідну людину, за товариша.

Що робить психолог у виправних колоніях?

— Головне завдання — зменшення негативного впливу місць позбавлення волі на особистість. Бо які умови не створювали б у зоні, все одно перебування за ґратами не може зрівнятися з життям у відкритому суспільстві.

Зараз на одного психолога виправної колонії припадає 600 засуджених, а в слідчих ізоляторах — 1060. У деяких країнах Європи психолог опікується лише 25 ув"язненими. Та й там у режимних закладах кількість ув"язнених набагато менша, ніж в Україні.

З якими психологічними проблемами стикається людина у неволі? Напевно, це насамперед самотність?

— Не завжди. Наприклад, коли у слідчому ізоляторі в одній камері сидять 10–15 людей, самотність не відчувається. Психологія засудженого специфічна своїм світосприйняттям. У того, хто йде на порушення закону, воно перевернуте. Така людина викривлено сприймає дійсність, шукає виправдання скоєному нею злочину.

А як почувається незаконно засуджена людина?

— Щодо законності засудження — то це компетенція інших органів. Але буває, що людина була засуджена на три роки, скажімо, за крадіжку велосипеда чи домашньої птиці, а за ґратами вона часто стикається із засудженими на той самий термін, але за більш серйозні порушення закону. Звісно, в такому разі  відчуває певну соціальну несправедливість.

Як змінюється психіка людини за ґратами і чи можливо зберегти її в тих умовах?

— Це залежить здебільшого від ув"язненого, від його внутрішнього настрою. На що він сподівається в подальшому, яким бачить своє майбутнє, як проводить час у режимному закладі. У кожній колонії є бібліотека й клуб. Засуджений може читати, ходити до гуртків, займатися самовдосконаленням. Навіть отримати освіту. Тобто дбати про майбутнє й не гаяти часу. Це особистий вибір кожного. У колоніях є кімнати психологічного розвантаження, де можна послухати музику, подумати, у разі потреби поспілкуватися з психологом.

Багато засуджених бажає такого спілкування?

— Принаймні ніхто не відмовляється. Це через дефіцит спілкування. До психолога часто приходять не для того, аби вирішити якісь особисті проблеми, а просто поговорити, навіть ні про що. Крім цього, в режимних установах працює чимало благодійних та релігійних організацій. Майже всюди є каплички, церкви, молитовні куточки.

Чимало ув"язнених стають віруючими. Як це пояснити?

— Напевно, через те, що у місцях позбавлення волі засуджений фактично не має друзів та близьких. Тому звертаючись до Бога, шукає відвертого спілкування, душевної рівноваги.

Їх треба не цькувати, а допомогти повернутися до нормального життя

Зараз релігійні організації координує Українська міжконфесійна місія  "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі". Засновниками її є  12 християнських конфесій.

Переривання суспільних, родинних зв"язків — суттєва соціальна проблема для засуджених. Як її вирішують?

— Справді, у більшості засуджених протягом перших двох років ув"язнення руйнуються сім"ї та втрачаються сталі соціальні зв"язки. Але наш департамент намагається допомогти цього уникнути. Якщо раніше було обмежене листування засуджених із домом, то зараз — ні. Збільшено кількість побачень. У колоніях так званого максимального рівня безпеки передбачено триденне побачення на квартал, а на мінімальному рівні — щомісяця. А у виправних центрах — колишня "хімія" — короткострокові побачення взагалі не обмежені. Крім того, скасовано обмеження на посилки та передачі.

Чи важко звільненому з місць позбавлення волі адаптуватися в суспільстві?

— Над цим ми працюємо, ще коли людина перебуває в зоні. Діють так звані школи підготовки до звільнення. Пристосуватися до нормального життя у суспільстві складніше засудженим до тривалих термінів позбавлення волі.  Виходячи на волю після проведених за ґратами 15–20 років, людина також перебуває у стані психологічного стресу.

У колонії засуджений отримує триразове харчування, йому перуть білизну, за станом його здоров"я стежать медики. На волі про все треба дбати самому. Багато з ув"язнених до цього не готові. Був випадок, коли засуджений ховався десь у підсобці, аби не звільнятися із зони. Дехто виходив лише на день, навмисно коїв злочин і знову повертався за ґрати. Таке переважно типове для людей, які втратили соціальні зв"язки. Їм нікуди йти, на волі їх не чекають.

Які поради рідним засуджених ви дали б?

— Раджу таким родинам ставитися до своїх близьких, які відбувають термін покарання, як до звичайних людей, із любов"ю. Вони потребують підтримки. Не тільки родичі, а й суспільство часто підштовхує звільнену з місць позбавлення волі людину до нового злочину. Провокує її упередженим ставленням. Їх треба не цькувати, а допомогти повернутися до нормального життя у суспільстві.

Зараз ви читаєте новину «"Ув"язнені ставляться байдуже до самогубств у зоні "». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода