Договір про перебування бази Чорноморського флоту на території України створив гарний майданчик для діяльності опозиції. Це його перший внутрішньополітичний наслідок.
Тему здачі національних інтересів противладні політичні сили тепер із різною інтенсивністю експлуатуватимуть до нових виборів парламенту 2012-го. Адже ця тема мобілізує опозиційний електорат. Інше питання: чи перед обличчям загроз національній безпеці опозиція спроможеться об"єднатися бодай у якусь, але дієву структуру.
Якщо прибрати з угоди політичний і правовий підтексти і спробувати оцінити її умовну комерційну вигоду, то очевидно — українські переговірники продешевили. За продовження базування Чорноморського флоту спромоглися одержати лише знижку на газ, і то не найвищу. А можна ж було вимагати й більшого, наприклад, низьковідсоткового кредиту, участі в розробці нафтогазових родовищ на території Росії, призупинення будівництва "Південного" і "Північного" потоків або одного з них. А так, як зараз, бюджет живих грошей знову не побачить, бо працюватиме газо-бартерна схема, закладена в тілі угоди.
За наслідками підписання однозначно оздоровляться фінанси "Нафтогазу". Компанія вийде з постійного переддефолтного стану. Можливо, вдасться акумулювати якийсь ресурс у модернізацію газотранспортної системи. Із позитивів можна згадати і про кошти, які Росія вкладатиме в так звану інфраструктуру Севастополя.
Бюджет живих грошей не побачить, бо працюватиме газобартерна схема
Зовнішньополітичне тло угоди загалом нейтральне. Хоча відразу було враження, що негативне. Однак заяви генсека НАТО та держсекретаря США внесли ясність — в євроатлантичному середовищі були готові до такого розвитку подій. Важко сказати, як це вплине на зусилля України домогтися угоди про асоціацію з Євросоюзом. Розуміючи втому від України, яка накопичилася в європейських і євроатлантичних структурах за попередньої влади, можна навіть прогнозувати задоволення євробюрократів: проблема України тепер відкладена в довгу шухляду.
Російська, а за нею і Радянська імперії з погляду економічної моделі поширення власного впливу завжди були аномаліями. Бо більшість імперій із колоній або сателітів брали сировину, а постачали до них готову продукцію. Радянський Союз демонстрував іншу модель — давав країнам-сателітам різноманітну сировину, нафту і газ, а забирав готову продукцію. Теперішнє російське керівництво вкотре активно застосовувало цю методологію, адаптувавши її до сучасних геополітичних умов.
3 
1
Коментарі