Наше суспільство не любить багатих і успішних. Вважає їх злодіями. Коли людина стає депутатом, її заведено ненавидіти, бо дорвалася до ресурсів, про які кожен українець може тільки мріяти. Тому депутатська недоторканність викликає лють, яку політична еліта десятиліттями використовувала для самозбереження.
Українці ігнорують те, що Верховна Рада не раз позбавляла недоторканності депутатів, яких підозрювали в злочинах, але справи розсипалися в судах. Проти політиків, які відмовлялися від депутатського імунітету, застосовували політичні репресії. Згадаємо Юлію Тимошенко і Юрія Луценка. Саме депутатська недоторканність допомагала проводити акції протесту — від "України без Кучми" до обох Майданів. Захищала громадян і незалежні медіа. В умовах корумпованого правосуддя і залежних від влади та олігархів силових структур вона стримувала свавілля.
Україна вагітна авторитаризмом. Революція гідності й війна з Росією підірвали його основи. Ми отримали п'ять років нестійкої демократії, яка не влаштовувала ні владу, ні суспільство. Тепер — до побачення! Якщо авторитаризм не вийде побудувати в президента Зеленського, це зробить наступний. Він буде справжнім авторитарним правителем, імені якого ми поки що не знаємо. Як на початку 1999 року в Росії не знали імені Путіна.
Саме 1999 рік прийшов на українську землю. Скасування недоторканності — сигнал еліті, що заради заробітку і грабежу потрібно гуртуватися навколо єдиного центру. Так було в РФ. Створена під Путіна партія "Единство" злилася з кількома іншими в "Единую Россию". "Слуга народу" — вже майже "Единая Россия". Якщо зіллється з попередньою елітою — пастка для українського народу закриється.
Наші Майдани виконують важливу функцію рятівника державності. Сприяють тому, щоб розвиток відбувався в українських, а не в російських кордонах. Тому Україну ми зберегли, а демократію — ні. Бо необхідний суспільний запит на свободу, а не на месію, добробут і посадки.
2 
1
Коментарі