Історик Володимир В'ятрович, 34 роки, видав монографію "Друга польсько-українська війна. 1942–1947" та двотомник "Польсько-українські стосунки у 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА". У ньому 478 архівних документів, більшість опубліковані вперше.
Чому Друга польсько-українська війна?
— Перша — у 1918–1919 роках — закінчилася поразкою Західноукраїнської Народної Республіки і польською окупацією її терену. Війна 1942–1947 років стала її логічним продовженням: обидві сторони прагнули встановити контроль над територією. Власне, після вичерпання цього конфлікту закріпилися сучасні кордони.
Які є підстави вважати конфлікт війною?
— Головними дійовими особами були збройні формування підпілля — Українська повстанська армія та польська Армія крайова. Вони мали політичні програми, чітку внутрішню ієрархію, відзнаки. Проводили воєнні дії, які переростали у фронтові бої, вели переговори, укладали мирні договори тощо. На Холмщині 1944-го між УПА і АК був кількадесяткілометровий фронт.
Чим відзначалася ця війна?
— Це була війна у війні. Німеччина і СРСР сприяли розгортанню конфлікту. Іще одна особливість — участь у ній брало цивільне населення. 1943-го були елементи селянської війни "жакерії": українці й поляки бралися за вила та коси і йшли село на село.
Ефектом кривавого доміно — розпочалася без оголошень на Холмщині влітку 1942-го, коли вбили кількадесят молодих українців. Інформація про це перекинулася на Волинь і призвела до збройного протистояння. Вістки про волинські події 1943-го дійшли до Галичини та спровокували там польські акції проти українців.
Як у Польщі трактують події тої війни?
— Домінує однобічний підхід: говорять виключно про агресію з боку українців, а польські дії трактують як акції помсти. Тим часом документи — українські, польські, радянські, німецькі — свідчать: поляки виявляли не менше ініціативи.
У польській пресі кілька років тому тривала дискусія навколо спорудження у Варшаві пам'ятника жертвам УПА. Газети публікували фотографію маленьких дітей, задушених і прив'язаних до дерева. Знайшлися навіть свідки, які запевняли, що це справа рук бандерівців. Дискусія скінчилася розслідуванням "Ґазети виборчої": знімок 1926 року, коли божевільна замордувала своїх дітей, не має стосунку до польсько-українського конфлікту.
Поляки закидають українцям "волинську різанину". Що це за події?
— 1942 року на Волині німецька адміністрація залучала до служби в поліції і поляків, і українців, які перекладали частину вини одне на одного. Наприкінці року на Волинь прийшли радянські партизани, зробили польські села своїми базами. Українці обурилися. Далася взнаки напруга відносин попередніх десятиліть — польські осадники серед малоземельних українців, жорстока пацифікація, опольщення.
Це один із найкривавіших епізодів війни, під час якого постраждало більше поляків, ніж українців на Холмщині. Проте виокремлення його із загального контексту є некоректним. Це спроба показати, що поляки були єдиною жертвою конфлікту. Війна ж охоплювала велику територію — Волинь, Галичину, Закерзоння.
Ким є воїни Армії крайової для поляків?
— Польща визнала вояків Армії крайової. На тлі суспільного консенсусу відбувається дискусія щодо воєнних злочинів. Говорять про відповідальність окремих вояків, а не перекидають її на всю армію. Спорудили монумент у Варшаві, пам'ятники практично в кожному воєводстві. Колишніх вояків удостоюють державних нагород. Одного з командирів АК Владислава Філіпковського, який організовував антиукраїнські акції на території Львівщини, президент Лех Валенса посмертно підвищив у званні. Тобто ті, хто для поляків герої, для нас — антигерої. Але ми не повинні вказувати одне одному, кого шанувати.
Нам так само треба ставитися до УПА. З політичних мотивів окремі сили говорять лише про злочини бандерівців. У кожній армії, тим більше партизанській, були злочинці. Але не можна всю армію вважати злочинною. Україна в цьому питанні відрізняється від Польщі, бо в нас досі нема спільного погляду на роль УПА в здобутті незалежності.
5 
1
Коментарі
10