Є два основні погляди на світ. Перший, що теперішнє — це недосконале майбутнє. Золота доба попереду. Треба багато працювати, щоб її наблизити. Другий, що теперішнє — це спотворене минуле. Золота доба вже була. Треба повернутися туди.
Ми ніколи не мали золотої доби. Другий погляд "їстівний" для росіян, американців, турків, угорців, британців, китайців, але не для українців, ізраїльтян, фінів, мексиканців. Але останнім часом нас усе частіше закликають повернутися в "старі добрі часи". Щоправда, не називають їх. Кажуть, що за роки після Майдану розвалили Україну, позбавили всіх надбань.
А коли в нас усе було гаразд, усі надбання були в наших руках? Можливо, в часи президентства Віктора Януковича та його всевладної "сім'ї"? Чи раніше, за Леоніда Кучми й олігархічного консенсусу? Чи мається на увазі пізній Радянський Союз із його тотальним дефіцитом, несвободою й потужним, але застарілим військово-промисловим комплексом? Чи 1913 рік, час розквіту Малоросії у складі Російської імперії? Чи, може, це період Гетьманщини? Або часи Ярослава Мудрого? Чи епоха трипільської культури? В який саме час треба нам повернутися, щоб відродити "золоту добу України"?
Повернення до колишньої величі підходить тим, хто її мав. Коли цим годують громадян країни, яка останні сотні років була упосліджена, — знайте, що вони мають на увазі не колишню велич країни, а свою особисту. Колишні секретарі парткомів, "вори в законі", корумповані чиновники й олігархи тужать за своєю величчю. Їхнє гасло: зробімо мене великим знову. Ця пісенька не про нас і не для нас.
4 
35413
Коментарі