Помаранчевою революцією українці підтвердили свою європейськість. Та все одно її не вистачає. Як і раніше, поведінка та спілкування між собою на всіх рівнях суспільного життя зберігають наліт "совковості".
Географічно наша європейськість сумнівів не викликає. Проблема — в культурі та психології. Риси справжнього європейця притаманні далеко не кожному українському політику. Що вже казати про звичайних громадян.
— Європеєць — це тип особистості, — говорить Віктор Рибаченко, 55 років, віце-президент Асоціації політичних психологів України. — Німець не схожий на француза, француз — на італійця. Але є речі, які об"єднують усіх. Справжній житель Європи — спокійна, сита людина, яка звикла до комфорту. Інколи вона також злиться. Але в неї немає соціальної озлобленості. Європеєць — людина не революції, а еволюції. Він може вийти на демонстрацію за підвищення зарплати чи зниження цін, але такі протести спокійні. Люди виходять гарно вдягнені, усміхнені, з дітьми. Щось на зразок нашого Першого травня. Коли ж протестують українці, у них розгнівані обличчя та палаючі очі.
В уряді ледь знайдеш
двох-трьох міністрів,
які володіють
англійською
На думку Рибаченка, існують два аспекти визначення європейськості: побутовий та людський. Перший — це увага до потреб споживача. Наприклад, повноправними членами суспільства відчувають себе в Європі люди на інвалідних візках. У супермаркетах, бібліотеках, громадському транспорті, на пішохідних переходах для них створено додаткові зручності. Уздовж дороги завжди знайдеш телефонні автомати та туалети.
На українських дорогах місць для особливих потреб годі й шукати. У деяких гастрономах висить табличка "Тільки для персоналу". Якщо не свій — твої проблеми. Та що там у гастрономах! У лікарнях на дверях убиральні для хворих буває спеціальний код. Щоб зайти, потрібен дозвіл від санітарки: "щоб бомжі не ходили".
Другий аспект — людський. З ним іще складніше.
— У нас є хохли, малороси й українці, — класифікує Віктор Рибаченко. — Хохли — це лакеї. Не ображаються, коли їх принижують. Їм не відоме почуття самоповаги. Малороси можуть досягти успіху в житті, високого соціального статусу, однак їм не властиве відчуття національної ідентичності. А українці мають це відчуття, вони пишаються можливістю заявити про Україну світові. Саме вони вже сьогодні можуть вважатися європейцями.
Часто ті, хто офіційно уповноважений представляти Україну в світі, не володіють елементарною європейською політичною культурою та правилами ділового етикету.
Колишнього міністра Кузьмука на переговорах сприймали як людину
з іншої планети
— Ще за часів попередньої влади наші чиновники тягли за собою шлейф поганої репутації, — ділиться враженнями від закордонних відряджень Олександр Сушко, 32 роки, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України. — Українські високопосадовці "відривалися" за кордоном гірше за африканців. Демонстративно пиячили, скрізь залишали сміття. Не знали, як поводити себе на світському прийомі. Тому зазвичай спілкувалися лише в колі радянських колег.
З Олександром Сушком погоджується і Віктор Рибаченко. Наприклад, він вважає зовсім не схожою на європейську поведінку українських депутатів.
— Де ви таке бачили, щоб депутати під час сесії парламенту виходили, лаялися по мобільному, билися в кулуарах і в залі? — дивується політичний психолог. — Нашим обранцям явно не вистачає вихованості та політичної культури.
Олександр Сушко вважає, що на найвищому рівні української влади досі існує комунікаційний бар"єр з Європою. Йдеться про знання європейських мов.
— В уряді ледь знайдеш двох-трьох міністрів, які володіють англійською. Такого немає у жодній нормальній європейській країні, — каже він. — На Заході всі лідери відповідають іміджу справжнього європейського керівника. Наші ж часто не дотягують. Наприклад, колишнього міністра Кузьмука на переговорах сприймали як людину з іншої планети. Але тішить, що вже з"являються урядовці, до яких європейці ставляться як до рівних. Це — нинішній та попередній міністри економіки Арсеній Яценюк і Сергій Терьохін, міністр оборони Анатолій Гриценко, глава зовнішньополітичного відомства Борис Тарасюк.
Жлоб — і в "Мерседесі" залишиться жлобом
Однією з основних причин недостатньої європейськості пересічних українців є відсутність самоповаги. Наш народ часто сам змиряється з нерівністю і дозволяє себе принижувати. Мовчимо, коли у квартирі вимикають холодну і гарячу воду. Коли перший клас в експресі виявляється гірший за другий. Дякуємо провідникові за те, що довіз, коли всю дорогу їхали без світла і тепла.
— Українці мають вживлювати в себе європейськість ще з молоком матері, — стверджує народний депутат, перший заступник голови комітету з питань європейської інтеграції Олег Зарубінський, 42 роки. — Треба негайно позбуватися відчуття меншовартості, вичавити із себе раба та прохача.
Існує й другий бік медалі. Ми дозволяємо себе кривдити, але і нам не вистачає європейської ввічливості та коректності стосовно інших. Можливо, ідеальним варіантом для українців є поєднання європейської коректності та слов"янської теплоти й душевності. А загалом, можна побудувати європейські туалети, телефонні будки та кондиціонери в автомобілях. Але, на думку Віктора Рибаченка, жлоб — і в "Мерседесі" залишиться жлобом.
Географічно та історично ми — європейці
Україна найбільше здається нам європейською державою у географічному та історичному плані. За даними Центру Разумкова, так вважають 84,9% та 60,6% українців відповідно. Найменше громадян відчувають європейськість у соціальній та економічній сфері — 14, 5% та 12, 2%. Щодо політики українська держава видається європейською лише 32, 2% її громадян, культури — 38, 2%.До жителів країн Європейського союзу українці здебільшого ставляться з повагою (51,2%), симпатією (42,6%) та заздрістю (13,9%). А 19,2% наших співвітчизників відчувають до західних європейців цілковиту байдужість.
Коментарі