Щастя як трясця, кого схоче, на того й нападе. У політиці так само. Цього року в Україні воно ніби в партії "Слуга народу", якої досі ніхто не бачив. Невідомо, що воно за штука — всім головам голова чи голова з довгими вухами, а невід закинули великий — і таки удача на сковороді.
Хоч хвальби повні торби, а в торбах поки що пусто. Уже й на месійці обпікалися, і шапкокрад підманув було, і пані з косою у кризу як у зміїну пащу втягувала, але уроки забуваємо. Ловимося на новеньке з радістю. Нічого, що рябе на виду, зате маслаки до ладу. Щоб рибу їсти, треба в воду лізти, от і ліземо. А якщо доведеться на дно сісти? Та ми ж і до цього вже звиклі.
Досі нібито "Слугу народу" із Зеленським пов'язували. Як у фільмі. А оскільки у президента головна інтрига — мовчання, а говорять експерти, то як грім серед ясного неба для всіх, хто під телячий захват готовий віддати "Слузі" не тільки голос, а й душу, прозвучала готовність будь-що послухати МВФ і Сороса продавати українські чорноземи. І від кого? Від тих, хто у земельці ні бе, ні ме, ні кукуріку. Для кого вона, що червінчик на торжищі. Отака фактично сліпа народна довіра — а тут із самого кодла "Слуги" такий каїнів знак.
З'явилася нова КПРС, чи то пак РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія. — ГПУ), котра обіцяла землю селянам, фабрики і заводи робітникам, мир хатам і війну палацам. Не в розумінні партійної ідеології, а в сенсі обіцянок-цяцянок.
Чи є зараз в Україні земельна проблема? Так. Після кучмівської кілковизації минуло 20 з гаком років. Багато власників паїв відійшли у кращі світи. Їхня земелька або гуляє бездоглядна, або в руках спадкоємців, які не обробляють її, але не можуть продати. В оренду її не беруть, а ринку продажу не узаконено. Держава мала б створити земельний банк і викуповувати таку землю, але це поки що на стадії теревенів.
Продаж землі потрібен. Але "Слуга народу" веде мову не про це. Міжнародним транснаціональним компаніям потрібні українські чорноземи у великих масштабах. Вони через МВФ вимагають узаконити в Україні всеосяжний продаж землі — і це за умови, що такий ринок неможливий через брак коштів у людей, які живуть із неї. Держава не готова ні технічно, ні фінансово до такої моделі. Піти на продаж землі з молотка означає знищити і державність, і саму державу. Скільки б хто не посилався на світовий досвід, мокру печатку до гарбуза не прикладеш. "Слуга народу" хоче золотою швайкою пробити земельний мур нашої незалежності. Від МВФ маємо дулю на вербі, а йому — давай усе, що є в нас найдорожче.
Кажуть: не розбивши крашанки, не спечеш яєшні. Може, спробувати? Он же у Польщі, в Угорщині, у Словаччині. У всіх своя доля, а без неї і по гриби не ходять. У поляків інша традиція — жити не громадою, а осібно. Їм $82 млрд на всі реформи дали задарма. В угорців і словаків теж не без допомоги з Брюсселя все робилося. У нас все пустили по кілках — і вже де ті сівозміни? Але й не в цьому річ.
Як у вигрошеній офшорами і поборами країні почати те, що великих грошей не дасть, але без великих грошей усе загубить? Данилюк може танцювати під дудку МВФ, Разумков його слухає і вірить, а навіщо ця затія Зеленському, якому народ повірив? Бісів Юхим — і з води вийде сухим, але не в Україні.
Ми відбігли від кланової багатопартійності, але не краща буде й монопартійність віртуально-перебіжницької "Слуги". Уже ж мали моновладу ригів і рошенів, мало здалося чи як?
Я маю великі симпатії до Зеленського, хоч і не є його фанатом. Але одна річ Зеленський і зовсім інша — його команда і партія, яку ми ще не відаємо ні в профіль, ні в анфас і яка ввібрала в себе багато з решток того, що ми на виборах забракували і викинули в політичне сміття. Мати знову єдину керівну партію — задля чого повторювати радянський експеримент? Великий невід у брудній воді — це ще не завжди велика риба. Чи не вийде з того та ж свита, тільки інакше пошита? З одностайності часто вискакують різні стаї. Іноді ті, які й самі про себе не все знають. Навіть добрий цар не завжди може вгамувати апетити своїх бояр, які плавають, як пампушки в олії. А ми ж нібито живемо в демократії, де царі й бояри виникають не знати звідки, і що з цим потім робити? 28 років крутимося в цьому пеклі, як в'юни на сковорідці. І далі так?
Народ каже: у Бога вір, тільки Богові не вір, а більше на себе покладайся, святі хлібом не нагодують. А будь-яка партія — не бог і не сонм святих.
У мене немає жодного наміру натуркувати проти "Слуги народу", Зеленського чи Разумкова. Просто не хочу, щоб ми вкотре наступали на одні й ті самі граблі, які лежать на дорозі України до успіху. Успіх тікає від нас. Сусіди давно вже переступили рівень останнього радянського року, а ми на третину від нього і за півстоліття від того, що мають сьогодні Білорусь і Польща. Чому в нас як згине пуга — буде друга? Чому в України доля відрізаної скиби, а не паляниці для всіх? Хто забив нам так памороки, що відстаємо не тільки від доби, а й від віку? Коли відправимо на пенсію свої надії, а поставимо до керма свої голови і руки? Ці запитання не спровадиш ні до кого, тільки до самих себе. Кожен із нас зокрема і всі разом ми мудріші за кандидатів у наші поводирі, якщо змусимо працювати свої мізки.
3 
1
Коментарі