Директор Центру соціальних досліджень "Софія" Андрій Єрмолаєв, 36 років, оцінює виборчі списки партій і блоків та пояснює, чому продовжують масово йти у Верховну Раду бізнесмени.
Які ваші враження від виборчих списків?
— Я б розділив їх на дві групи. Перша — це списки-іконостаси. Формування їх спирається на традиції ще радянських і перебудовних часів. Тоді важливо було показати кандидатів заслуженими людьми з різних сфер життя.
Та сьогодні список-іконостас непрактичний. Минули часи, коли партія була лише паротягом для доставки до Верховної Ради депутатів. Україна переходить до парламентської республіки. Тому від кожного депутата і партії вимагатиметься професійна діяльність. Проблема ж іконостасу — в тому, що більшість присутніх у ньому заслужених людей не збираються цим займатися. А якщо й збираються, то це буде малоефективним.
Як Олег Блохін, який пройшов на минулих виборах за списком компартії?
— Так. Співаки, поети, академіки, директори заводів — це люди відомі, але малопридатні для активної політичної роботи. Ті, хто запрошує їх до списку, розраховують так: прізвище або ж зовнішній вигляд, виступ по телевізору в потрібний час — усе це обов"язково вразить виборця. Але той змінився. І вже не вірить на слово, та й не дивиться бездумно на регалії. Виборець розмірковує, наскільки ідея партії співпереживається учасниками списку, наскільки пронизаний нею кожен. І якщо, наприклад, бачить контраст між першою п"ятіркою і тими, що далі, — він замислиться.
Компартія лише входить у стадію оновлення
Класичний іконостас — це список Партії регіонів. Та й блоку Литвина також. Ще мене дуже здивував список "Нашої України". Ця команда завжди виглядала наймодерновішою з точки зору аналітичної та політтехнологічної підготовки. І раптом — такий "совок". А от списку блоку Юлії Тимошенко треба віддати належне...
Хіба там не такий самий іконостас?
— Принцип той самий, але вдумливіший підбір людей. Очевидною є спроба врахувати можливу їх участь у кампанії. Принаймні Тимошенко намагатиметься максимально використати їхні політичні здібності. Не братиме все на себе.
Що являє собою другий тип партійних списків?
— Це — так звані політтехнологічні списки. Їхню основу складають чинні політики, пов"язані з партією чи блоком. В ідеалі, вони мають діяти за принципом розподілу праці. Кожен з них мусить бути міні-лідером.
Торік дуже яскраво реалізувала цю ідею коаліція "Сила народу". Кожен з лідерів узяв на себе шматок кампанії. Міг самостійно, без кандидата в президенти, зустрічатися з виборцями, брати участь у дебатах. Тобто повноцінно працювати на спільну касу.
Зараз, під час парламентської кампанії, такі п"ятірки й десятки могли би бути дуже ефективними. Але з"ясувалося, що далеко не кожна партія має для цього достатньо людей. Мало хто усвідомлював, наскільки важливо культивувати сильні фігури. Зазвичай усі працювали на лідера. Коли ж справа дійшла до виборів і треба скласти список — виявляється, переважають "сіренькі".
Пінчук та Ярославський вчасно відійшли в бік
Перейти від "іконостаса" й створити політтехнологічну п"ятірку намагалися соціалісти. Але вирішив не балотуватися Луценко, виникли внутрішні розбіжності. І кадровий дефіцит став очевидним.
У комуністів схожі проблеми?
— Проблеми подібні, хоча причини інші. Компартія лише входить у стадію оновлення. На цих виборах вони просто не встигають представити новий актив. Хоча там є цікаві політики. Думаю, років за п"ять ми їх побачимо.
Що можна сказати про списки з огляду на конституційну реформу?
— Партії та блоки катастрофічно не готові до того, що повноваження нової Верховної Ради суттєво зростуть. Це вимагає нової поведінки учасників перегонів, нових підходів. Але програми дуже часто пишуть на коліні, списки складають не за принципом формування колективного образу команди, а за принципом якихось преференцій і тому подібного. Це — вчорашній день.
Серед кандидатів величезна кількість представників бізнесу. Вони не вірять, що можна буде працювати без політичного даху?
— Так, депутатський мандат досі залишається гарантією безпеки бізнесу, вхожості до вищих владних коридорів. Іншою причиною походу бізнесменів у парламент є те, що вони ідейно чи організаційно стали ще раніше учасниками політичних проектів. Узяти для прикладу Порошенка. Він не є партійним активістом. Але його зв"язки, роль, інформаційний ресурс — це частина проекту "Нашої України". І витягти з нього таких людей дуже складно.
Крім цього, масовий похід у владу — це особливість нового українського капіталістичного класу. Бізнесмени конвертують свій економічний вплив у політику. Дехто активи продає, а хтось навчився поєднувати роботу своїх бізнес-структур з активною політичною діяльністю. Погляньте на Тетяну Засуху, Людмилу Супрун, Ігоря Шкірю, Миколу Рудьковського та багатьох інших: їх досі вважають бізнесменами чи олігархами. Але реально вони сьогодні — професійні політики.
З іншого боку, на вибори не пішли кілька олігархів: Віктор Пінчук, Олександр Ярославський. Це позитив. У людей вистачило глузду вчасно відійти в бік.
Вони самі відійшли чи їх не взяли в списки?
— Думаю, у них такий рівень впливу, що вони могли б це вирішити. Особливо, якби вбачали для себе якусь небезпеку у відсутності депутатського мандата. Отже, в якийсь момент зупинилися.
Але це виняток. Більшість нинішніх нардепів-бізнесменів хочуть залишитися і в наступній Верховній Раді.
— У нас відбувається зміна еліт. Молодий капітал іде у владу, намагається перехопити у номенклатури та в корумпованого бізнесу можливість керувати країною.
Це вже другий похід бізнесу. Раніше він ішов під дахом авторитарної влади і був нею керований. Нинішній похід є протестом. Хтось справді хоче захистити свій бізнес. Але дехто має свою програму, яку вважає корисною для країни і суспільства. І йде у парламент, щоб реалізувати її. Це нормальне явище. Воно має привести до так званої парламентської олігополії, яка є протилежністю авторитарному олігархічному режимові.
Нова Верховна Рада існуватиме під жорстким управлінням
фінансово-промислових груп
Це означатиме, що нова Верховна Рада існуватиме під жорстким управлінням фінансово-промислових груп. Вони мають намір контролювати цілі фракції, керувати державою через коаліційний уряд. Однак я переконаний, що цей період не затягнеться. Змінилася країна, сам дух політики. В будь-якому разі, така демократія — це крок уперед порівняно з авторитарним режимом.
Буде створено умови для роботи професійних політиків. Це зменшить позалаштункові впливи. Публічна парламентська політика обмежуватиме можливості смикати за ниточки. Натомість буде організований постійний діалог між виконавчою владою, професійними політиками в парламенті та представниками крупного капіталу. А це дуже позитивно. Здається, важливість такого діалогу розуміє і президент Віктор Ющенко. Принаймні на це вказує його ініціатива запросити великий бізнес за круглий стіл.
А ті, хто розраховує на мандат як на захист, повинні за найближчих рік-два зрозуміти: загрози немає, їхнє місце на власному виробництві. І що майбутня влада — і парламентська, і президентська — це сфера домовленостей, цивілізованого лобіювання та узгодженого національного інтересу. Але не поле для боротьби.
2 
1
Коментарі