У вівторок ми дізнались одразу про два замахи на вищих посадових осіб — на главу Чечні Рамзана Кадирова і на генерального прокурора України Віктора Шокіна. І в кавказькому, і в київському замаху практично одразу було названо підозрюваних. Але ріднить їх не лише незвична для російських та українських реалій слідча прозорливість.
Молодих чеченців викрили за самими лише думками, які ті носили у головах. Підозрюваних запросив на бесіду той, кого вони планували вбити, посварив пальцем і відпустив — під опіку батьків і родичів виправлятися.
Не менш дивовижне сталось у Києві. Підозрюваних назвали через півдоби після того, як пролунали постріли. Ними виявилися брати Андрій і Сергій Клюєви. На підставі дірок у склі Генеральної прокуратури і розташування навколишніх будинків. Невідомо, чи мав Віктор Миколайович виховну бесіду з підозрюваними і чи сварив у мобільник пальцем, але стався дивовижний, не сказати б пародійний, збіг: на ранок після пострілів з'явилося повідомлення, що Генеральна прокуратура вирішила відкликати подання про затримання і арешт народного депутата Сергія Клюєва. Сказали: для доопрацювання.
Навіщо Кадиров пече замахи на себе, наче пиріжки, зрозуміло. Кожен з них — наче орден за вірність московському царю. Шокіну таке ні до чого. Проте деякі обставини наводять на підозри про штучність київського замаху.
Наша прокуратура майже рік ніяк не назбирає доказів винуватості Олександра Єфремова, два місяці ніяк не доведе нею ж зафільмованого хабара Ігореві Мосійчуку.
А тут — уночі замах, а на ранок — повна тобі картинка. І що стріляв професійний снайпер, який знав, де під час наради з підлеглими сидітиме генпрокурор. І що намацали ймовірну жертву крізь непроникні штори завдяки тепловізору. І що стріляв снайпер "фактично впритул, з розрахунком на влучення в тулуб або голову". І що "тільки броньований щит зі скла дозволив уникнути фактично смертельної дії". І що, головне, "постріли могли бути здійснені з будівлі "Укрпідшипника" братів Клюєвих.
Чи не занадто старанно підводять нас до "правильного" висновку?
Відставки Шокіна давно вимагає суспільство. "Кричущою проблемою", яка гальмує політичні та економічні реформи, назвали Генпрокуратуру спочатку посол США в Україні Джеффрі Пайєтт, а за ним — помічник держсекретаря Білого дому Вікторія Нуланд. Колишній американський посол Джон Гербст на початку тижня прямим текстом радить Петру Порошенку прислухатися до висловлених Пайєттом рекомендацій Вашингтона й громадської думки і призначити нового генпрокурора. І глава держави практично дозрів до такого рішення.
Принаймні напередодні пострілів це можна було припускати.
Але пролунали три постріли. Дуже вчасні та з дуже красномовних вікон, що й поспішило озвучити слідство. У вірного друга президента вистрілили вороги президента, волю якого з ризиком для життя той друг виконував. Як тут не розм'якнути президентському серцю? Як не залишити надійного Віктора Миколайовича у кріслі принаймні на час розслідування, що може тривати і місяць, і три, і рік?
Так, у Шокіна стріляли. Проте влучати, найімовірніше, не планували. Стріляли ті, кому не вигідна відставка Шокіна й оновлення прокуратури. Це постріли, від яких жертва політично виграє. І це ріднить понеділковий замах на Шокіна з черговим, плановим замахом на Рамзана Кадирова.
3 
35413
Коментарі
1