Вступаючи 11 років тому до Ради Європи, Україна зобов"язалася реформувати вітчизняну пенітенціарну систему. Дещо справді змінилося. Тепер на листах ув"язнених у графі "зворотна адреса" пишуть не загадкове "Установа ЮА 45 дріб 85", а зрозуміліше — "Бучанська виправна колонія".
Проте змін своєї суті система таки не зазнала. Хоча й створили 1999 року Державний департамент із питань виконання покарань, який керує тепер усіма виправними закладами.
— Рада Європи наполягала на підпорядкуванні цього відомства Міністерству юстиції, — розповідає 54-річний голова громадської Ради з питань дотримання прав людини при Мін"юсті Олександр Беца. — Проте нині в"язничне відомство існує як самостійний орган державної виконавчої влади. Із міністерством свою діяльність не координує. Не можна сказати, що нове керівництво Держдепартаменту є професійним, компетентним та забезпечує неухильне дотримання прав засуджених.
За словами юриста Валентини Бадири, 48 років, з Чернігівського правозахисного центру, департамент часто видає внутрішні інструкції, які суперечать чинному кримінально-виконавчому законодавству. Правозахисниця розповідає, що торік вона домоглася усунення порушень прав довічно ув"язнених жінок у Чернігівській виправній колонії N44.
— Їм безпідставно не надавали тривалих побачень, зменшували суму коштів на придбання продуктів та предметів першої необхідності, дозволяли тільки дві посилки на рік замість шести, — розповідає Валентина Бадира. — За межами камер дозволяли бути тільки в наручниках. Усе це — порушення законів України та Європейської конвенції з прав людини.
Торік за судовими вироками із СІЗО звільнили 9528 осіб
Звернення Чернігівського правозахисного центру до Держдепартаменту з питань виконання покарань були безрезультатними. Листування тривало рік і 8 місяців, доки Генпрокуратура не внесла протест про усунення порушень.
За словами заступника генерального прокурора України Олександра Шинальського, про такі факти в його відомстві дізнаються переважно від правозахисників та представників громадських організацій. Він вважає, що, саме співпрацюючи з ними, можна змінити ситуацію на краще.
Резонансні події, які мали місце цього року в колоніях Харківської, Львівської та Рівненської областей, багато в чому були спровоковані непрофесійними та негуманними діями адміністративних установ.
Утім, каже 55-річна Тетяна Яблонська з Українсько-американського бюро захисту прав людини, масові членоушкодження та інші акції протесту були у виправних закладах завжди. Раніше це просто замовчували.
Із місць позбавлення волі скаргу на погані умови утримання чи дії правоохоронців можна відправити хіба що нелегально: кореспонденцію ув"язнених ретельно цензурують. До того ж за старою традицією перевіряти такі скарги "спускають" тим, на кого скаржаться.
Віднедавна повідомити про факти порушень прав затриманих або ув"язнених можна одразу в Генпрокуратуру — за телефоном 280 20 58. У такий же спосіб можна записатися на прийом до керівництва цього відомства.
Загальновідомо, що значний відсоток ув"язнених — невинні людьми.
— Застосовують тортури та інші недозволені методи впливу. Через це показники розкриття злочинів у нас набагато оптимістичніші, ніж навіть у розвинених європейських країнах, — стверджує Тетяна Яблонська.
Типовою є така картина. Людину затримують. Вона перебуває у шоковому стані. До неї не пускають адвоката, не дають подзвонити родичам, не дають їсти і пити, а іноді — спати. Інсулінозалежного хворого позбавляють можливості вчасно отримати ліки. Б"ють, доки не знепритомніє. Щоб припинити знущання, треба зізнатися в скоєнні злочину.
Експерти стверджують, що найбільше порушень відбувається якраз на етапі затримання та попереднього ув"язнення. У серпні цього року громадський центр "Доброчин" за підтримки фонду "Відродження" провів соцопитування у двох слідчих ізоляторах на Чернігівщині. Тільки 24,2% опитаних мали змогу зустрітися з адвокатом одразу після затримання, до першого допиту. Більш як половина взагалі не були поінформовані про таке право. 20% відповіли, що їхніх родичів про затримання не повідомили. Тільки в 2,8% випадків правоохоронці зробили це одразу.
Водночас на умови утримання в СІЗО скаржилися майже всі. Більшість затриманих потребували медичної допомоги.
— Людей, чия вина ще не доведена, тримають у значно гірших умовах, ніж засуджених у колоніях! — каже Олександр Беца. — Зважте на те, що всі наші слідчі ізолятори були побудовані 50 або і 150 років тому. У переповнених камерах задуха, не вистачає освітлення, стіни просякнуті віковим запахом поту та затхлого повітря. Щодня ув"язненим дозволяють лише одну годину прогулянки на свіжому повітрі. Харчування бідне, в основному крупи та жири.
Слідство в Україні триває в середньому 4,5 місяця. Після цього людина може роками чекати на суд. Торік за судовими вироками із СІЗО звільнили 9528 осіб. Із них 1250 просиділи під вартою понад рік.
2 
1
Коментарі