Ви вірите в те, що в Україні можна викорінити корупцію?
— Після трьох з половиною років перебування на посаді голови комітету мушу визнати: це практично неможливо. Треба зменшити хабарництво настільки, щоб воно не впливало на розвиток країни, ухвалення державних рішень. Щоб не можна було купувати цілі фракції під час голосування за те чи інше питання, за лобіювання чиїхось інвестиційних проектів. Сили, здатної з цим упоратися, поки що немає. Цього року парламент ухвалив постанову щодо протидії корупції. Недавно вийшов указ президента. Ми лише почали окреслювати проблему й визначати плани.
Чи реально протидіяти корупції президентськими указами?
— Цей указ — перша ластівка з президентських обіцянок про те, що ми виведемо економіку з тіні. Це тривалий процес. 15 років ми в цю тінь заходили. Знадобиться приблизно сім років, щоб звести її до мінімуму. Остаточно вийти з тіні нереально. Навіть в Америці та Франції є тіньова економіка. У нас це починалося ще за Радянського Союзу. А за роки незалежності ми хворобу не вилікували, а загнали її ще глибше. В результаті більш ніж половина бюджету держави обертається в тіні.
Більш ніж половина
бюджету держави обертається в тіні
Економічна амністія може сприяти детінізації економіки й зменшенню хабарництва?
— Думаю, про амністію треба було думати раніше. Проте нині все залежатиме від механізму її втілення. Потрібен закон. Без нього ніхто не повірить у заяви, що амністія буде лише раз і назавжди. Коли такий закон з"явиться — прогнозувати важко. Все залежить від того, яким буде наступний парламент.
У президентському указі йдеться про запровадження громадського моніторингу за корупційними діяннями. Як це виглядатиме?
— Припускаю, що буде сформовано якусь суспільну інституцію, яка реагуватиме на факти корупції, даватиме їм оцінки й готуватиме рекомендації главі держави та компетентним структурам. Такий громадський моніторинг є абсолютно нормальним. Якщо тільки ця інституція сама не стане зацікавленою в прикритті корупції чи не буде залякана, втягнута в скандали. Туди треба брати перевірених людей.
Які з видів корупції є зараз найпоширенішими?
— Це так зване кумівство. Коли люди займають посади не за професійними, діловими, патріотичними якостями, а суто через родинні зв"язки чи особисту відданість. Тут у нас непочатий край роботи. Найнагальнішим є запровадження гласності й прозорості при прийнятті на ту чи іншу державну роботу.
Корупція і адмінресурс — це одне і те ж саме?
— Звичайно. Адмінресурс — це політична корупція. Використання влади в політичних цілях.
Значить, будь-яка влада потенційно корумпована, оскільки має адмінресурс?
— Корупція і влада — брати-близнюки. У чиновника завжди є спокуса скористатися задля наживи своїми владними можливостями. Питання в тому, як мінімізувати це зло. Над цим мають працювати всі. З хабарництвом треба боротися. І не лише указами президента чи зусиллями компетентних структур, а й активністю громади.
Корупція і влада — брати-близнюки
Однак це буде боротьба з наслідками. А подолати слід причини корупції: бідність країни, низький рівень доходів населення.
Чи є сьогодні звинувачення у корупції ефективним засобом політичної боротьби?
— Якщо говорити про вересневі відставки, то зараз важко сказати: що саме було каталізатором тих процесів і чому сьогодні слідство зупинилося. Я можу висловити свою думку як правник. Це був виклик владі, але ж вона сама й проводить в цілому слідство. Отож, є певна зацікавленість у тому, щоб ті скандали не вийшли за межі самої влади. Їй вигідно звести нанівець усі ці заяви.
Досі в Україні не було жодного гучного судового процесу над корупціонерами. Можливо, тому й не зникає спокуса?
— Я ще понад півроку тому пропонував створити Службу національних розслідувань, або Службу протидії корупції. Було підготовлено й відправлено президентові концепцію. Проте відповіді досі немає. А такий орган мав би контролювати не лише доходи, але й видатки вищих посадовців, призначення на роботу. Служба була б дорадчим органом при президентові й підказувала б йому під час ухвалення кадрових рішень. Наприклад, людина колись мала судимість саме за корисливі мотиви: її треба позбавити довіри держави. Сьогодні ж нерідко на державній службі перебувають люди, які мали проблеми з законом.
У правовій державі такого бути не може. Говорити про корупцію — це одне. Але коли ми побачимо конкретні публічні процеси над корупціонерами, коли телебачення показуватиме про них "бестселери" — тоді це буде реальна боротьба.
У Китаї свого часу таких публічно розстрілювали.
— Але корупції в них менше не стає. Там монопартійна система, з і вони чітко знають важелі, якими можна управляти. Партія відповідає за все.
Це ж якась дика країна:
кого не зачепи, всюди вуха народного депутата стирчать!
До речі, і в нас такі тенденції є. Певні люди також ідуть у партію, щоб мати "дах" і убезпечити себе від неприємностей. Раптом що: не чіпайте мене, я належу до такої чи такої партії... Розкручується справа далі — з"являється депутат. Це ж якась дика країна: кого не зачепи, всюди вуха народного депутата стирчать!
Дехто пропонує легалізувати корупцію. Тобто, визнати її видом господарської діяльності, а доходи перераховувати на соціальні потреби. Як вам це?
— Я й сам неодноразово про таке говорив. Або держава починає фронтальний наступ на корупцію — або ж, якщо вона цього не робить, давайте виставлятимемо чиновникам відповідну суму.
Думаю, вони б залюбки її вносили, і жили б собі спокійно. Наприклад, віддав тисяч 20 гривень на місяць і орудуй далі.
Але тоді, десь через півроку, держава "ляже". Бо з Україною як суб"єктом економічної діяльності ніхто не захоче мати жодних справ.
3 
1
Коментарі