За перші два тижні свого президентства лідер невизнаної Придністровської Молдавської республіки, українець за походженням 43-річний Євген Шевчук побував з робочими візитами у Москві та Києві. Зустрівся з головою кремлівської адміністрації Сергієм Івановим і міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком.
— Візит у Москву був першої необхідності, бо Придністров'я залежить од російської військової бази й адміністративного впливу, — коментує політолог Олександр Палій, 37 років. — Також треба якось вирішувати економічні питання — борг придністровських підприємств за газ наближається до 2 мільярдів доларів.
Під час візиту в Україну новообраний президент продемонстрував налаштованість врегулювати питання статусу Придністров'я через тісний діалог між Кишиневом і Тирасполем у форматі "п'ять плюс два" (Молдова і Придністров'я — сторони конфлікту, Україна, Росія й Організація з безпеки та співробітництва в Європі — посередники, Євросоюз і США — спостерігачі. — "ГПУ"). Тобто, Україна й надалі матиме прогнозованого сусіда. Бо на території Придністров'я вкорінюються потреби та інтереси місцевого населення, а не Росії, котрій вигідно тривалий час консервувати ситуацію і тримала на гачку Молдову та Україну в діалозі з Європою. Для місцевого населення головне — політична недоторканність автономії та інтеграція у світову економіку.
Придністров'я в основному є депресивним аграрним регіоном. Економічно там домінує група "Шериф". Це цільний клан, без багатоланковості, як в Україні. До речі, група мала підтримувати на виборах конкурента Євгена Шевчука — проросійськи налаштованого Анатолія Камінського. Але у клані, як виявилося, є різні точки впливу. Це переважно місцевий бізнес, який розуміє, що без дружніх зв'язків з Україною економіка республіки просто не витримає. Основні її транзитні потужності йдуть через південні українські порти, зокрема Одесу. Менша транзитна залежність є від Молдови, від Росії — більша залежність енергетична. Тому бізнес, як і гроші, не має чітких політичних уподобань. Наприкінці 1990-х Євген Шевчук працював у "Шерифі" заступником директора. Потім його "попросили" з посади. А на президентських виборах він не представляв ні Росію, ні місцеву владу, ні місцевий бізнес — і переміг. Отже, місцеве населення виявилося не таким слабким політично, як може здаватися.
Тепер Євген Шевчук повертає на посади людей із попередньої еліти. Наприклад, Петру Степанову, який пов'язаний із російським газовим лобі, пропонує крісло прем'єра. Цим новий президент пробує налагодити конструктивні стосунки з місцевою верхівкою. Це розумно — не починати війну одразу, бо швидко втратиш підтримку.
6 
1
Коментарі