Мої друзі Вова й Аліна завжди жили скромно. Тому десять років не могли зважитися на дитину. Зараз їх доньці два роки. Бюджет на три душі десь 1200 гривень. Це зарплата чоловіка плюс щомісячна допомога на дитину. Згідно з соціальною арифметикою — вони бідні. Адже на кожного в сім"ї виходить на місяць сума менша за прожитковий мінімум. (З 1 липня для працюючих громадян це 496 грн, для дітей до 6 років — 400 грн). Друзі викручуються як можуть. Щоб заощаджувати на їжі, їм довелося стати вегетаріанцями. Речі купують на секонді, навіть спати лягають раніше, щоб не палити світло.
Днями парламент частково ратифікував Європейську соціальну хартію. Тим ще раз підтвердив, що Україна хоче йти до Європи і відповідати її стандартам життя. Це тільки наміри, хоча закріплені на законодавчому рівні. Проте, гадаю, найближчим часом добробут Вови, Аліни та їх дитини не покращиться, якщо чоловік не знайде іншої роботи. Уряд їм навряд чи суттєво допоможе. Навпаки, у бюджетній резолюції, поданої у Верховну Раду, він збирається дещо врізати пільги мало захищеним.
Навіть спати лягають раніше, щоб не палити зайве світло
Так живе більша частина населення країни — викручуючись і заощаджуючи. Бо сьогодні 58% українських родин животіють у бідності. Їхній місячний бюджет менший визначеного законом прожиткового мінімуму. 1992 року Кабмін навіть прийняв на час економічної кризи новий соціальний норматив — "межу бідності". Це той самий споживчий кошик, тобто набір товарів та послуг, необхідних людині для життя. Але з нього вилучили гроші на оплату комунальних послуг, культурних потреб, одягу та взуття. Залишили лише їжу. Усе інше — за отою межею бідності. До речі, на кризовий період у тому споживчому кошику дещо підкоригували й набір продуктів: м"яса стало менше, а картоплі та макаронів більше. І як би не хитрила держава з цими соціальними нормативами, відтоді бідних не поменшало. А періодичні підвищення пенсій і соціальних виплат з"їдає інфляція.
Бідність — не гріх, але велика незручність. Принаймні, для держави. Це явище соціально-економічне. Однак в устах чиновників, що відповідають за добробут народу, це поняття перетворюється у філософське. Його оформили в спеціальну Державну програму ліквідації бідності. Спочатку вона називалася програма боротьби з бідністю. Але потім, мабуть, вирішили: досить боротися з чим-небудь чи за що-небудь. Настав час ліквідовувати.
У "бідняках" у нашій країні зазвичай — пенсіонери, інваліди та діти. Їх називають негарним словом "утриманці". Але найпідступніша — це "соціально небезпечна бідність". Іншими словами, позамежова бідність, нижче якої, людина перестає існувати як нормальний соціальний індивід, перестає бути людиною. За статистикою, 14,7% наших співгромадян животіють у злиднях.
Я запитала в одного старого, що збирав пляшки в парку, як він живе.
— Нічого живу. У війну гірше було, — відповів дідусь.
Але зараз же не війна!
2 
1
Коментарі