"Рядовий Мальцев! Ленін сказав, щоб ти повечеряв!"

Росія змінила ставлення до України. Не помітили?

Учора ми з вами поголовно були "бандерівцями", наша влада — "київською хунтою", законно обраний президент — "злочинцем", а Донбас — Донецькою і Луганською народною республіками і водночас прообразом Новоросії. Чому нас так називали і принижували, загальновідомо: Путін велів. Бо така його світоглядна концепція.

І от ми знову, вважай три тижні, стали для північних сусідів українцями, президент — президентом і має людське ім'я, на печерських пагорбах Києва набрали законних обрисів Верховна Рада і Кабінет Міністрів, а Донбас поступово перетворюється на Донецьку і Луганську області. А так, як на початку вересня, сьогодні про нас говорити не можна. Чому? Тому що така команда надійшла з Кремля. У вигляді путінських циркулярів. Росіяни прочитали їх — і того ж дня переінакшилися.

Вам це нічого не нагадує? А мені нагадало. Рядового Мальцева, з яким мені випало служити у війську часів Радянського Союзу. Того Союзу, за яким кремлівський верховник, виїхавши до Монголії, щоразу гірко плаче.

Мальцев спочатку не був солдатом. Навіть не хотів ним бути. Солдатом його зробили, завівши до лазні з білими від інею стінами і стелею, бо хто ж її вночі топитиме, і сказавши зняти з себе все, у чому їхав сюди два тижні, й одягнути однакове.

Не хотів Мальцев й в ленінську кімнату, бо туди одразу приходив замполіт. Сідав напроти і намацував очима. Чомусь саме Мальцева, хоча були й інші хлопці. Тож Мальцеву починало туманитися, голомозі товариші по зброї танули й переставали існувати, і він залишався сам на сам з намальованим на дубовій, щоб назавжди, дошці Леніном і жвавим замполітом, який одразу ставав дубовими устами для намальованого вождя і також переставав існувати у вигляді людини, хоча слова з нього йшли.

Тих слів солдат Мальцев зрозуміти був не годен, лише записував. Тому замполіта боявся.

Проте Леніна рядовий Мальцев став боятися стократ більше. Стократ тому, що Леніну перед тим виповнилося 100 років, а він навіть не кашлянув. І тому є більш живим, сказав замполіт, ніж він, рядовий Мальцев.

Почувши таке, Мальцев злякався й обмацав себе на предмет смерті, яку він, напевне, у собі проґавив.

— Та ти не білій так! — заспокоїв замполіт, зауваживши, яке враження справила його фраза на хлопця в погонах. — Ленін живіший не лише за тебе, а й за всіх теперішніх людей планети. І можливо, навіть — за майбутніх.

Мальцев про живучість вождя і в школі вчив, але тоді Ленін нічого від нього не вимагав, а тепер вимагає. Та й з уроками як: відповів — і забув. А тут — ні. Зам­політ сказав, що без Леніна в голові він нікого ні з ленінської кімнати, ні з армії не випустить. І подивився на Мальцева суворими очима вождя, намальованими ротним каптьором. Від цього перестав спати, а потім і їсти. Не спав і не їв цілий тиждень. Було б і довше, проте здогадливий замполіт одного разу підійшов і скомандував:

— Рядовий Мальцев! Ленін сказав, щоб ти повечеряв!

Солдат отетерів, а потім слухняно взяв ложку і, на загальне здивування, з'їв усе принесене. Ще й компотом запив.

Уздрівши диво від власних, обіпертих на безсмертного вождя, слів, замполіт подав наступну команду:

— Рядовий Мальцев! Ленін сказав, щоб ти лягав спати!

Солдат упав на ліжко, наче скошений кулею ймовірного противника, підіпхнув під щоку долоню, як робив у дитинстві, і, блаженно позіхнувши, за хвилину заснув.

Так і жив він відтоді з Леніним у голові. І лягав, і вставав, і спав, і обідав, і вмивався й голився — винятково за командою намальованого каптьором вождя. Аж доки зі штабу армії прислали в письмовому вигляді наказ — рядового Мальцева комісувати як негодящого для майбутніх дій проти імовірного противника.

Додому солдата привезли у супроводі. Побачивши сина, мати зраділа й кинулася, було, обійняти. Проте хлопець наїжачився, зробив сердиті очі й сховався за спину повноважного представника армії. Офіцер був готовий до такого повороту. Він відступив убік і скомандував, вказуючи перстом на занімілу жінку:

— Рядовий Мальцев! Ленін сказав, що це — твоя мати!

Хлопець зрадів і слухняно обійняв неню.

Хіба це не про Путіна й нинішню ­Росію?

Не країна, а "нєдоразумєніє" — сказав про Україну Путін. І Росія скосила очі на наші території.

У Києві владу захопили бандерівці і збираються йти на Москву — заявив Путін. Й Україна на підконтрольних йому теренах перетворилася на ворога номер один, стрімко обігнавши США.

Україна вкрала наші території, — випростав перед собою войовничий жезл задерев'янілий від історичності моменту Путін. І Росія пішла на нас війною, не замислившись ані на хвилину. Тому що Путін сказав.

Мені шкода рядового Мальцева. І того, з котрим мені випало служити. І нинішнього Мальцева, на якого Путін перетворив Росію, забравши в неї розум і волю, зробивши з неї слухняний та безвільний рослинний організм. Тому повідомлення про те, що на центральні телеканали РФ прийшли нові вказівки, що забороняють словесно ображати Україну, мене не так втішили, як насторожили. Уявилося, що завтра Путін скаже, що ми знову брати, і пошле свій люд брататися. І вся російська орда слухняно ломоне через кордон, витоптуючи все живе на своєму ­шляху. Адже йтиме Росія не від серця й не від любові, а тому, що Ленін… даруйте, — Путін сказав.

Нам не потрібні брати, які дозволили забрати у себе розум.

×