Президент Атлантичної Ради України Вадим Гречанінов, 74 роки, вважає, що за останні три роки Україна нічого не зробила для посилення відносин із Північноатлантичним альянсом.
Що думаєте про нещодавні висловлювання російського керівництва щодо ймовірного членства України в НАТО?
— Заяви президента Володимира Путіна, міністра закордонних справ Сергія Лаврова, начальника російського генштабу Балуєвського — це погрози на адресу України. Росія обіцяє у випадку нашого вступу до НАТО націлити на нас ракети. Це було б природно для відносин між імовірними військовими противниками. Але ж НАТО і Росія мають близькі стосунки, активно співробітничають. Дивно все те чути. У будь-якому разі такі заяви свідчать, що нам не можна розслаблятися.
Росія становить потенційну військову загрозу для України?
— Так, незважаючи на всі домовленості й угоди. Згадайте інцидент з островом Тузла. Росія тоді засвідчила бажання захопити частину нашої території. По-суті — порушити державний кордон. Подібного можна очікувати й у майбутньому. Хоча на сьогодні інтеграція до НАТО насамперед потрібна Україні, щоб забезпечити людям зовсім інший рівень життя та підготуватися до інтеграції в ЄС.
Як розцінюєте результати минулого саміту НАТО в Бухаресті?
— З одного боку, НАТО продемонструвала слабкість. Уперше за історію Альянсу було ухвалено рішення на догоду ненатовській країні — Росії. При цьому якоюсь мірою образили держави, з якими в Альянсу відносини особливого партнерства — Україну й Грузію. Канцлер Німеччини Ангела Меркель дала НАТО ляпаса. Вийшло так, що особисті інтереси кількох країн переважили корпоративні, якими Альянс завжди був міцний.
Але з причинами такої ситуації не все однозначно. Це ще питання, чи був російський фактор головним у тому, що нам не дали приєднатися до Плану дій із набуття членства в НАТО. Росія — постійна перепона на шляху до Альянсу, вона була й буде. Але іншою є ми самі. Останні три роки Україна бовталася, нічого не робила для зміцнення відносин з Альянсом. І через перебування при владі Віктора Януковича, і через бездіяльність президентської команди. Цілеспрямованої політики не було — одне політиканство, самовпевненість. Лист із проханням про приєднання до ПДЧ надсилали поспішно, без дипломатичної підготовки.
Водночас треба розуміти ситуацію в НАТО. У них на саміт було заплановано прийняття нових членів — Хорватії та Албанії, питання протиракетної оборони; проблеми виникли з членством Македонії, Франція хоче повернутися у військові структури Альянсу. І тут вони отримують листа від України і мають терміново вирішувати ще й це.
З другого боку, позитив на саміті ми таки отримали. Всі країни-члени заявили, що Україна й Грузія будуть у НАТО. Це мудре рішення. Імовірно, що в грудні на засіданні комісії Україна—НАТО міністри закордонних справ Альянсу все ж таки запропонують нам приєднатися до ПДЧ. Але для цього треба багато працювати. Тим більше, що за деякою інформацією Росія готує комплексний план із протидії, який включає інформаційні та дипломатичні заходи. Власне, це не дивно після заяв, що ми взагалі не країна і рішення тут ухвалює купка політичних авантюристів, а не народ.
Поки що більшість українців справді проти вступу до НАТО. Як переломити громадську думку?
— Скажу про власний досвід. У 1975 році я закінчив Академію Генштабу СРСР й отримав високу посаду в Мінську. Відповідав за протиповітряну оборону Білорусії, Литви, Латвії та Калінінградської області. Звісно, ставився до НАТО як до ймовірного противника. Але мінялася обстановка, я почав уважніше цікавитися Альянсом. І сьогодні цілком усвідомлено відстоюю членство України в НАТО.
У Польщі армія була 300 тисяч вояків, зараз — 120–150
А для тих, хто ще проти, я навів би хоча б такий аргумент. Подивіться на політиків, які протидіють НАТО у Верховній Раді або взагалі є противниками руху України в західному напрямку. Вони самі там відпочивають, лікуються, купують нерухомість. Бо добре знають, що там краще. Але з другого боку інтеграція в НАТО позбавляє їх можливості беззаконно загарбувати в Україні власність, користуватися нею. Їм краще, аби народ жив тут як у резервації. Подивіться на села, містечка, особливо на сході України. Немає води, опалення, всюди бідність. А саме з тих країв походять найбагатші в країні люди. Ми повинні розуміти, що противники НАТО переслідують особисті цілі й позбавляють державу майбутнього.
Кажуть, що інтеграція в НАТО коштувала б нам дорого, зокрема військова реформа.
— Військо до інтеграції в НАТО в основному готове. Значно більше належить зробити в подоланні корупції, встановленні належного судочинства. Військових стандартів НАТО існує чотири. Це — мова, системи й норми зв"язку, топографічні карти і процес ухвалення рішень. Багато наших частин уже цим стандартам відповідають. Так, треба буде перейти на нове озброєння або ремонтувати старе, це коштує грошей. Але нам не потрібно буде стільки зброї, як зараз. Он армія Естонії нараховує п"ять тисяч, у них немає авіації. Є летовище, на яке можуть приземлятися літаки інших країн НАТО. Так само в Литві. У Польщі армія була 300 тисяч вояків, зараз — 120–150. Українську армію заплановано скоротити до 120 тисяч відповідно, на неї треба буде менше коштів. Нині найважливіше завдання для армії — підвищити соціальне забезпечення військовослужбовців.
Зброю використовуватимемо свою чи треба буде закуповувати в країнах НАТО?
— У Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії та в інших постсоціалістичних членів НАТО досі на озброєнні літаки Міг-29 та Су-27, танки й артилерія радянського зразка. Вона може ще служити, її лише доробляють. У НАТО немає такого, що гармата має бути лише такого зразка, а танк — такого.
Зрештою, вступимо ми в НАТО чи ні, а зброю все одно доведеться купувати чи ремонтувати. Але, якщо підемо в Блок, то всього цього нам треба буде в п"ять-шість разів менше, ніж якщо залишимося самі. Не хочеться вірити, що Росія може бути нашим противником — але варто придивитися до її дій. Вона посилює армію, яка нині нараховує мільйон 200 тисяч чоловік. Кидає величезні гроші на озброєння. Ми ж цього не робимо. Тому, якщо не вступимо до НАТО, будемо під впливом Москви, вона нами помикатиме.
8 
35413
Коментарі
2