Науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко, 35 років, вважає, що внаслідок газового конфлікту кількість прихильників Росії в Європі поменшає, але симпатиків України через це не побільшає.
Хто ж перемагає в газовому конфлікті — Україна чи Росія?
— Поки що переможців нема і, швидше за все, не буде. Обидві ведуть доволі жорстку гру і мають свої аргументи. А Європа відповідальність за ситуацію покладає і на Україну, і на Росію.
Однак Росія в цій суперечці втрачає більше, бо її провина перед європейськими споживачами значніша. Адже саме вона є формальним контрагентом європейських отримувачів газу. Російський "Газпром", а не "Нафтогаз України" є суб"єктом договорів. Тож він не виконує своїх зобов"язань. Аргументи "Газпрому" — мовляв, Україна з початку року щодня несанкціоновано відбирала біля 20 мільйонів кубів газу із тих 300, які постачалися — в Європі не вважають обґрунтованою причиною припинення поставок. Бо всі розуміють, що це технологічний газ і таке питання може бути врегульоване.
Це не значить, що всі європейські споживачі вважають Україну невинною. Київ згаяв дуже багато шансів у минулі роки, щоб усунути проблеми в газових відносинах із Росією. У січні 2006 року було підписано угоду, де зафіксували ставку на транзит газу на чотири роки. Цього не можна було робити. Тепер росіяни відмовляються її збільшувати, хоча ціна на газ за цей час виросла майже вчетверо. Ситуацію ускладнює наявність непрозорих посередників.
Хіба в Кремлі, перекриваючи газ, не розуміли, що їхня репутація постраждає більше?
— У діях Москви на міжнародній арені в останні роки взагалі відсутній елемент якоїсь раціональності. Є віра в те, що Європа сприйме навіть найбрутальніші дії й нікуди від російського газу не дінеться. А добропорядність і гарна репутація Росію не цікавлять. Їй головне — щоб боялися. Вони будують свій авторитет на силі й агресивності.
Чому Україна щороку потрапляє в ту саму газову пастку?
— Бо газова сфера є однією з найкорумпованіших секторів нашої економіки. У ній присутні різні інтереси, в тому числі й неукраїнські. Переплетений і російський, і офшорний капітал. Діють непрозорі схеми постачання, транзиту і розрахунків. Документи приховуються від громадськості. Присутні лобістські групи і потужні інструменти впливу на політику, засоби масової інформації. Часто подається неправдива інформація. До того ж відсутня єдина цілісна стратегія, яка давно мала б уже втілюватися, і суттєво знизити залежність України від постачання російського газу.
Добропорядність і гарна репутація Росію не цікавлять
Наша економіка споживає надмірно високий обсяг газу — 70 мільярдів кубів щороку. Це майже в п"ять разів більше, ніж Польща, яка має значно потужнішу економіку. Ми споживаємо більше газу за Італію чи Іспанію. За такого неефективного використання цього ресурсу ми не можемо уникнути залежності.
Чи виглядає Україна в очах Європи жертвою російської політики?
— Європейці скоріше себе вважають жертвою, особливо балканські країни. Он у Словаччині ситуація набагато гірша, ніж у нас — там запроваджено надзвичайний стан, бо запасів газу було лише на кілька днів.
Хоча є розуміння, що не Україна була ініціатором цього конфлікту. Проте в очах європейської громадськості Україна є не стільки жертвою Росії, скільки жертвою власного невдалого управління, заручницею нездатності правлячої еліти якісно відстоювати свої інтереси і ефективно співпрацювати з ЄС.
Чи збільшить нинішнє протистояння кількість симпатиків України серед країн НАТО і ЄС?
— Ні. Москва, безумовно, цим конфліктом підриває свої позиції. Але це не означає автоматичного підняття авторитету України. Зменшиться тільки кількість симпатиків Росії в ЄС.
Чому Москва в газових війнах завжди перемагає Київ інформаційно?
— Бо в неї значно більші інформаційні ресурси, на це витрачається величезна кількість грошей. До пропаганди задіяно багато професіоналів. Також є консолідованість російської правлячої еліти навколо своїх вождів і комерційних інтересів — тоді як наші постійно ворогують.
Як Росія й Україна будуватимуть стосунки після такого бурхливого конфлікту?
— Росія взяла курс на розхитування ситуації в Україні. І це триватиме до президентських виборів. Найближчим часом не варто очікувати нормалізації відносин. Бо Кремль переслідує насамперед політичні цілі — забезпечити контрольований безлад в Україні, спровокувати подальші конфлікти серед правлячої еліти, бізнесу й суспільства. Домогтися зупинки заводів, різкого зростання безробіття. Викликати соціальне незадоволення. І таким чином прискорити зміну влади на більш лояльну для себе.
Чи є газова війна своєрідним покаранням Росією України за курс на приєднання до НАТО?
— Безумовно. Причому Кремль використовує багатопланову зброю. Прагне дискредитувати Україну як транзитера, підірвати наш бюджет, який недоотримає кошти через зупинку заводів, загострити соціальну напругу, бо десятки тисяч людей утратять роботу.
Якщо Кремль нав"яже нам захмарну ціну на газ, то шансів утримати бюджет не буде. Буде зруйновано пенсійну систему, а держава збанкрутує. У Росії теж складна ситуація з бюджетом і золотовалютними запасами. Але газова війна дає владі можливість відволікти увагу населення від внутрішніх проблем, переключити її на боротьбу із зовнішніми ворогами.
30 
1
Коментарі
5