Видавець української дитячої літератури Іван Малкович, 46 років, розповідає, чому його книжки коштують дорожче від російських і як він збираєтся пробиватися в Східну Україну.
Колись американський автомагнат Форд казав приблизно так: не треба, щоб держава допомагала мені будувати автомобілі, краще хай будує для них дороги. Як сказав би сучасний видавець української дитячої книжки?
— Держава мала б створити такі умови, щоб була потреба саме в українській книжці. А також той рівень добробуту, за якого люди могли б дозволити собі придбати якісну книжку.
Кілька років тому ви казали, що йдете проти течії. Як зараз?
Діти в казках не можуть говорити, як професори філології
— На жаль, ще таки не за течією. Візьмемо того ж Гаррі Поттера. Ми надриваємося, щоб видати цю книжку першими. Це дуже важко. Чого вартий лише переклад на українську мову. На відміну від російської, українська мова міської дитини не надто у нас культивується. Але ж діти в казках не можуть говорити, як професори філології. Тоді книжка не читатиметься, вона повинна бути живою. Маленькі читачі мають вірити, що саме так розмовляють їхні ровесники. Отож нам самим доводиться творити цю мову. Відповідно, переклад уповільнюється.
І от видали ми таку книжку. На гарному папері, з найкращими малюнками. Зробили все, що могли. Але коли вийде російська, продано її буде не менше, а то й більше за українську. І від цього опускаються руки. Інерція російськомовного читання в Україні дуже велика.
Хоча з 6-м томом, "Гаррі Поттер і принц напівкровка", ситуація дуже сильно змінилася. Ми вийшли на тираж 125 тисяч, якого досі не мала жодна книжка. Очевидно, це певною мірою є також результат помаранчевої революції — після неї збільшилася увага до всього українського. Он і наші "100 казок" — книжка хоча й дорога, але 5 тисяч тиражу розлетілися за 10 днів.
Що мало б робитися у сфері мовної політики, щоб дитяча книжка українською мовою була сьогодні затребуваною?
— Просто треба, щоб українська мова була потрібною людям. Якщо батьки розумітимуть, що у майбутньому їхній дитині буде вигідно добре знати українську — вони купуватимуть дитячі українські книжки, прищеплюючи любов до мови змалечку.
Для себе я визначив, що повинен робити якісні книжки. Це мій внесок. Бо якщо це буде найкраща, найпривабливіша книжка у книгарні, то дитина вибере саме її. Не важливо, якою вона мовою. Це моє кредо: все якісне має бути українським.
Однак зараз книжкові магазини завалені російськими дитячими книжками...
— Треба захищати український інформаційний простір. Насамперед у тій його частині, яка стосується дітей. Справді, зараз навала російської дитячої літератури. Найгірше те, що росіяни починають видавати книжки українською мовою. А вона в них така, що Боже борони! Та є й інше. Я бачив дитячий атлас, де пишеться: слово "Україна" походить від "окраїна" — окраїна Російської імперії. Коментарі зайві.
Якщо у Франції така книжка коштує 17 євро, то ми віддаємо розповсюджувачам за 17 гривень
При цьому російські книжки дешевші за наші. Тому що вони видаються великими накладами, в середньому 20 тисяч. Ще й папір у них свій. Думаю, держава мала б щось робити. Скажімо, 20—25 копійок з російської книжки брати при її ввезенні. Хоча б якось вирівняти ціну на користь українських книжок. У Росії книговидання — один із найприбутковіших бізнесів. Свого часу вони отримали податкові канікули на сім років. У нас про це тільки говорили. Російське лобі зробило все, щоб ми таких пільг не мали.
Можливо, в такій ситуації слід апелювати до національної свідомості? Он у вас на останній сторінці Гаррі Поттера написано: "Підтримуй українське. Воно — класне".
— Гасла кидати можна. Людина послухає і справді захоче купити. Але де і що? Якісних українських дитячих книжок не так уже й багато. Вони не доходять до читача, бо немає мережі збуту. Приватні розповсюджувачі переконані, що на Сході вони не купуватимуться. Це справді важко. Бачу, як мені, вже відомому видавцеві, нелегко пробивати дорогу на Донеччину. Зараз таким собі троянським конем ми хочемо зробити Гаррі Поттера. Щоб за ним інші наші книжки туди зайшли.
До речі, чому ваші книжки такі дорогі?
— Я завжди видавав якісні книжки. Друкував за кордоном, де є певні стандарти якості. Спочатку це не розуміли: як це, одна казка під однією твердою обкладинкою?! Мовляв, навіщо, це ж такі шалені гроші, ти не економиш папір. Абсурдні звинувачення. Я ж просто робив гарні дитячі книжки. Тому і коштують вони відповідно. Але не через наше бажання заробити. Якщо у Франції така книжка коштує 17 євро, то ми віддаємо розповсюджувачам за 17 гривень. Наші заробітки смішні. А ось дистриб"ютори і магазини часто націнюють наші книжки до 300%.
Зараз мені здається, що люди вже наїлися дешевого, стандартного. Хочуть чогось для душі. І тепер настає час "А-ба-ба-га-ла-ма-ги". Останні два роки справи у нас пішли краще. Причому з усіма книжками.
Усі говорять про Гаррі Поттера. А де ж сучасні українські дитячі письменники?
— Вони будуть. От зараз пише для нас один молодий письменник, вийде цікава книжка. Я читав уривки, дуже на нього сподіваюся. Видаємо також книжку Атилли Могильного "Мавка і Мурашиний князь". Теж цікава. Але загалом молоді пишуть багато, однак переважно не прив"язане до рідної землі "фентезі". Воно трохи приторне, одноманітне. Це можна друкувати й читати, але це — не моє.
У нас поки що є один великий дитячий твір — "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка
Для того, щоб Гаррі Поттер з"явився в англійській літературі, мало було пройти багато часу, народитися багато гарних творів. "Аліса" Керрола, "Вінні Пух" Алана Мілна, твори Толкієна, Льюїса. І аж тоді з"явилася Джоан Роулінг. На порожньому місці нічого не буває.
У нас поки що є один великий дитячий твір — "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка. Він написаний років 30 тому. Проте він є, а це значить, що має з"явитися ще щось. Дорогу прокладено. Хочеться вірити, що вже щось на підході.
Чи може бути успішним українське дитяче книговидання без українського дитячого кіно, мультфільмів?
— Звичайно, мало б бути все. Воно доповнювало б і підсилювало одне одного.Треба, щоб виділялися гроші на художні та мультиплікаційні фільми. Але ж ми реалісти. Так скоро цього не буде. Повинні вишколитися відповідні режисери. Втім, якщо буде пропозиція — люди з"являться.
"Кмітливий Буратіно лика в"яже з вами..."
"Корчмар аж обімлів од здивування, що такі поважні гості так пісно харчуються.
— Утішливий, кмітливий Буратіно лика в"яже з вами, господарю, — захихотіла Лисиця".
Цей уривок — з українського перекладу книжки Олексія Толстого "Золотий ключик, або ж Пригоди Буратіно", що вийшов у видавництві "Махаон-Україна". В оригіналі звучить так:
"Хазяин едва не упал навзничь от удивления, что такие почтенные гости так мало спрашивают.
— Веселенький, остроумненький Буратино шутит с вами, хозяин, — захихикала Лиса".
Якби всі негаразди української дитячої книжки обмежувалися тим, що її дуже мало, це було б півбіди. Насправді все набагато гірше. Почасти українські дитячі книжки важко назвати україномовними. Вони просто небезпечні. Перше ж знайомство з такими витворами філологічної думки може відбити охоту до української мови і в дитини, і в її батьків.
Ось ще кілька прикладів з того ж "Буратіно". Фраза "Шесть штук самых жирных карасей, — приказал Кот, — и мелкой сырой рыбы на закуску" в українській версії перетворюється на "Шестірко найтлустіших карасів, — наказав Кіт, — і риб"ячого дріб"язку сирового за смаком". Або ще: "Лиса поминутно облизывалась, Кот Базилио положил лапы на стол, усатую морду — на лапы, и уставился на пищу". Ніби все зрозуміло. Але українською мовою від "Махаон-Україна" фраза перетворюється на загадку: "Лисиця лише ковтала слинку, а Кіт Базиліо виклав лапи на стіл, вусату довбешку — на лапи й витріщився на харчі".
Читаючи дитині таку книжку, батьки мусять перекладати всі "перли" на нормальну українську. Але ж проблема в тому, що подібні мовні ребуси розгадає не кожен дорослий.
Іншою крайністю є русифікованість українських дитячих книжок. Суржик теж робить мову неприродною.
"Він злобно гавкав на Страшилу і робив вигляд, що хоче його вкусити.
— Да я і не боюсь!"
Це з книжки "Пригоди Еллі та її друзів" (за мотивами "Чарівника смарагдового міста" О. Волкова) київського видавництва "Павлім".
Через дефіцит україномовної книжки, брак перекладів популярних казок люди змушені купувати й таке. Наприклад, немає іншого українського варіанту того-таки "Буратіно". І постає питання: якщо держава бореться з продажем неякісної ковбаси або підробленої горілки, то чому нічого не робить для убезпечення дітей від таких книжок? Ними теж можна отруїтися.
2 
1
Коментарі