Рік елітного розбрату

Росія прагне покарати Україну за торішні вибори. Покарати всіх. Одних — за те, що не дозволили сфальсифікувати результати й не дали звести на трон промосковського кандидата. Інших — що не спромоглися досягти свого. Дика для сучасної Європи російська газово-цінова агресія націлена на кожного з нас. Незалежно від політичних уподобань чи регіону проживання.

У такій ситуації нація зазвичай об"єднується. Спільна для всіх загроза робить її згуртованішою. А приклад єднання подає політична еліта.

У нас все відбувається навпаки. Деякі політичні лідери з радістю вхопилися за можливість ударити по владі, яка тримає зараз важку оборону. Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, не кажучи вже про дрібніших діячів, наввипередки підспівують Москві. Воістину: кому війна, а кому мама рідна.

Утім, це лише епізод серед багатьох подібних. Безперервна гризня серед політичних лідерів різних кольорів і таборів — одна з прикмет року, що минає.

За три місяці виборної кампанії еліта розсвариться ще більше

Тимошенко сварилася з Ющенком, Литвин—із Морозом, Янукович — із Медведчуком, уряд — із парламентом. Сварилися й розколювалися партії — "Собор", "Трудова Україна". Тарас Шевченко зі своїм "Обнімімося, брати мої!" виглядав би диваком на цьому бурхливому святі елітного розбрату. Саме на сварках і взаємній критиці заробляють політичний капітал.

Уже за кілька днів набуде чинності конституційна реформа. Після виборів Верховна Рада має створити парламентсько-урядову коаліцію, обрати прем"єра. Але будь-яка коаліція буде нежиттєздатною без взаємної довіри між її учасниками.

Зараз важко уявити, як, скажімо, Ющенко довірятиме Тимошенко, котра завдає йому удару в спину в такий важкий час. Або як співпрацюватимуть Литвин із Морозом зі своїми чітко вираженими антипатіями. При цьому дуже ймовірно, що за три місяці виборної кампанії наша так звана еліта розсвариться ще більше. Адже напруга зростатиме.

Політики не встигають за своїми виборцями

Постійно сварячись між собою із залученням кремлівських аргументів, наші політики зміцнюють не себе, а недоброзичливців України. Тим самим вони заохочують їх до ще агресивнішої, брутальнішої поведінки та тиску.

Українці — народ зазвичай толерантний. За рік після емоційних майданних подій навряд чи можна говорити про якусь неприязнь між пересічним мешканцем Донбасу і Галичини, Слобожанщини й Буковини. Народ іде далі. А політики не встигають за своїми виборцями.

×