Кожен натовський генерал має сьогодні на столі оперативно-тактичну карту Лівобережної України. Не вірите? Донбасу — неодмінно. Великомасштабну, на якій 1 сантиметр відповідає 250 метрам. А пентагонівські генерали — ще точнішу. Адже їм є що на тій карті малювати — це з нами вони не хочуть ділитися розвідданими, а самі знають, де і що в кого стоїть і в якій кількості. І вибудовують варіанти розвитку подій у російсько-українській війні.
І от ці генерали сідають по черзі перед мікрофоном з камерою і з весни пророкують нам спекотне літо. Не в температурному сенсі — попереджають про неминучість глобального наступу Путіна. Відкритого або в рамках "гібридної війни".
Погоджуються з військовими й політологи з експертами. Серед них і російський військовий оглядач Павло Фельгенгауер. На його думку, "липень-серпень — це оптимальний час для літньої кампанії. Якщо зараз цей час упустити, нові можливості з'являться лише взимку. Якщо подивитися, як воювали в тих краях (на Донбасі. — "ГПУ") у 1941–1943 роках, то там воюють або влітку, коли багнюка засихає, або взимку, коли вона замерзає".
На окупованому Донбасі нині зосереджено 8–9 тисяч військових регулярної російської армії, в арсеналі вони мають близько тисячі одиниць важкої техніки. "Материкові" війська Московії — у найвищій бойовій готовності, яка з осінню послабшає, бо підуть демобілізація і новий набір рекрутів. Чи не щодня українська розвідка фіксує прибуття на Донбас колон транспорту й бойових машин. Приміром, лише протягом однієї липневої доби і лише через місто Свердловськ із РФ перекинули три самохідні артилерійські установки САУ 2С9 "Нона-С", чотири 122-міліметрові гармати САУ 2С1 "Гвоздика" і шість десантних бронемашин — тобто зброю наступального характеру. У Горлівку прибули "дивні військові" в небачених раніше одностроях і ввезли новітнє озброєння з російською обслугою, здатне безшумно стріляти на далекі відстані — його одразу почали пристрілювати в напрямку Майорська і Дзержинська, де стоять українські війська. Не про мінське замирення свідчать і міни невстановленого зразка, що з'явились у Станично-Луганському районі, — на яких 15 липня підірвалася група наших саперів.
І все ж, попри незаперечні цифри і вперті факти, насмілюся сказати ось про що. Не знаю як на Заході, а в армії російського штибу давно навчилися поєднувати простір з часом і солдатське життя організовують за принципом "від паркану — до вечора".
У мирний час за цим принципом копають канаву, яку наступного дня треба буде закопувати. А у воєнний — ганяють безправних сіромах у бойові атаки і створюють навколо них середовище осмислених з виду дій. На Донбасі — "від бази — і до ранку", бо звикли воювати вночі.
Головне — аби люди, яких поставили під рушницю, не сиділи без діла. Інакше або зіп'ються, або перестріляють одне одного, або розбіжаться. Тобто — знівелюються як військова структура. Та й зарплату слід відробляти.
Тому нові й нові операції й надалі у російських штабах для Донбасу розроблятимуться — хоч скільки "мінськів" підписуйте. Диверсійно-розвідувальні групи й далі ходитимуть у тил. Снайпери — стрілятимуть. Збройні наскоки й обстріли — триватимуть. Прориватимуться й деінде, і на стратегічно важливих напрямах — до Маріуполя, хоча безглуздість сухопутного коридору на Крим вже визнали й у Кремлі. Уздовж стратегічної залізниці Константинівка — Ясинувата, основну частину якої контролюють військові України. Прагнутимуть захопити Щастя. Форсуватимуть у районі Станиці-Луганської Сіверський Донець, за яким — північні землі Луганщини. Вигорить при цьому щось "стратегічне" — подвійна радість.
А ще війна — це різновид стабільності. До неї — хто звик, хто пристосувався. Зупинити її за Мінським меморандумом — стабільність у головах псів війни і, найнебезпечніше, окупованих громадян порушиться. Вони озирнуться довкола й почнуть претендувати на те, що має бути за миру.
Путін з Шойгу влаштували на Донбасі полігон. Де стріляють бойовими припасами і вбивають не умовного противника на оперативно-тактичній карті, а реальних українців. Уражають не макети — будинки з живими людьми, випалюють села і міста. Полігон, де відточують майстерність і штабісти, і польові командири. Де рядовий склад Московії привчають до запаху смерті.
Тож найімовірніше, "міни невстановленого зразка" заклали не з тактичною метою, а щоб перевірити їхню ефективність на живих людях. І "безшумну далекобійну зброю" завезено для того ж, а не для глобального наступу. І новітня станція радіоелектронної боротьби Р-330Ж "Житель", яку зафіксували 9 липня, також прибула в Україну для тестування.
Певний сумнів викликає доцільність подальшого завезення — на порозі реалізації Мінських домовленостей — важкого озброєння, якого тут і півроку тому було більше, ніж у багатьох країнах НАТО. Але й цьому є пояснення. Міністр оборони Шойгу тому і є "владним довгожителем", що навчився враховувати й найабсурдніші забаганки кремлівських верховодів. От і тут: раптом Путіну бемкне поперти далі — на Київ або в яку Європу — а в міністра все готове. Хай Росія впаде — зате Шойгу буде у виграші.
На мою думку, Путін зараз не слабину в українській обороні намацує, готуючись до великої кампанії. Наступу не буде. Російсько-терористичні війська підтримують на Донбасі єдино прийнятну для Московії стабільність. Демонструючи тим самим, яким Кремлю бачиться мир на окупованих українських територіях — за умови реалізації "Мінських угод по-путінськи".
3 
1
Коментарі
1