Минулого тижня у США президент Петро Порошенко звинуватив мало не в співпраці з Росією авторитетну американську газету "Нью-Йорк таймс". Вона опублікувала редакційну статтю про українське хабарництво. Владу на чолі з Порошенком назвали "корупційним болотом", а його самого — "продуктом старої системи".
"Проти України ведеться гібридна війна. Зокрема, через механізми, що дискредитують Українську державу", — коментує статтю Петро Олексійович. Пізніше напише, що його неправильно зрозуміли. Щоправда, не пояснює, як саме слід було трактувати цілком однозначну заяву.
Американський скандал Порошенка є тривожним дзвінком. Як і в багатьох інших ситуаціях та випадках, виникають аналогії з Кучмою і Януковичем.
Спочатку вони теж обіцяли вести Україну в Європу та здійснювати докорінні зміни. Однак замість реформ був їх відвертий саботаж, зміцнення єдиновладдя і набивання кишень. У результаті Захід переходив від умовлянь до жорсткої критики й тиску, а у відповідь лунали звинувачення в необ'єктивності та дискредитації України.
Це природна реакція угруповання високопоставлених хабарників на щось, що загрожує сенсу та меті їхнього перебування при владі. Йти на поступки чи дослухатися вони готові лише до певної межі, за якою починається агресивний опір.
Тепер подібну реакцію вперше показав Порошенко. Можливо, це сталося спонтанно. Однак не виключено, що то був сигнал про ймовірність традиційної конфронтації. Тим більше, попередні етапи Порошенко та влада в цілому вже пройшли або завершують. Реформи гальмуються, статки зростають, а з ними й більшають апетити. Влада та фінансові потоки поступово концентруються в руках президента і його оточення. Одним з останніх штрихів цього має бути призначення прем'єром Володимира Гройсмана, соратника Порошенка. І що далі, то незручнішими і дратівливішими ставатимуть для них критика чи тиск. Зі свого боку, Захід більше не може продовжувати нинішню політику — спостерігати й давати гроші.
Зрозуміло, Порошенкові протистояти цивілізованому світу набагато важче, ніж його попередникам. Чинний президент не розвернеться до Росії, як це зробили Янукович та Кучма. Сварка із Заходом може бути згубною для країни, бо її економіка не витримає без іноземних кредитів.
Однак не виключено, що на Банковій та Грушевського сподіваються на поступливість США і Європи. Бо їм невигідні крах України чи нова антивладна революція в ній. Отож покритикують, але заплющать очі і гроші таки дадуть. Тобто, можна далі нахабніти.
Крім цього, існує інший спосіб умиротворення західних критиків: торгівля національними інтересами. Можна спробувати купити поблажливість Заходу через певні поступки. Наприклад, Янукович на міжнародному саміті з ядерної безпеки у квітні 2010 року оголосив про відмову України від запасів збагаченого урану — США добивалися цього від Києва понад 10 років. Тодішня опозиція звинувачувала Януковича. Мовляв, здав національні інтереси в обмін на аудієнцію в американського президента Обами.
Для Порошенка є інша очевидна розмінна монета — Донбас. Не має фантастичного вигляду сценарій, за яким президент і його оточення спробують реалізувати західно-кремлівський варіант в обмін на власний спокій та добробут. Ідеться про вибори на окупованих територіях, легалізацію сепаратистів, внесення змін до Конституції.
Можливо — хоча й малоймовірно, Порошенко таки радикально зміниться і покращуватиме діалог із західними партнерами, реформуючи Україну. І "Нью-Йорк таймс" напише згодом, що він — небачений досі борець із хабарництвом. Вибір Порошенка стане зрозумілий незабаром. У будь-якому разі його відносини із Заходом пройшли етап, після якого залишатися без змін не можуть.














Коментарі