Президент вважає себе двічі переможцем

 

Два дні по завершенні в Києві футбольного чемпіонату Європи з'явилася стаття журналіста Бориса Бахтєєва, що однозначно кваліфікувала підсумки турніру як вагому пропагандистську перемогу авторитарного режиму.

"Наша влада провела спецоперацію з якомога повнішого усунення Польщі з інформаційного контексту Євро-2012. На запитання "Хто провів чемпіонат?" вона підказувала й підказувала нам одну-єдину відповідь: провели його Віктор Янукович, Микола Азаров та Борис Колесніков — і більше ніхто. Сьогодні вони тріумфують, і ділити свій тріумф ані з ким не мають наміру. Тож хай тепер та Європа не вчить нас і нашу владу, як жити, а сама в нас навчається — бо он же як ми провели футбольний чемпіонат!  Біда в тім, що ця спецоперація вдалася".

Ще за два дні журналіст Мустафа Найєм опублікував матеріал, заснований на роздобутих ним інструкціях Партії регіонів своїм штабам. Як випливає з цих документів, передвиборна кампанія "регіоналів" має ґрунтуватися на трьох пропагандистських аргументах. По-перше — "соціальних ініціативах" президента, які на практиці є всього лиш набором популістських гасел та обіцянок. Друге — на мовній політиці, спрямованій на мобілізацію базового російськомовного та совєтофільського електорату, який уже добряче в "регіоналах" розчарувався. І по-третє — на успішному, буцімто, проведенні фінальної частини Євро-2012 як доказові ефективності чинного уряду та його міжнародного авторитету.

Перші два аргументи заслуговують окремого обговорення. Зупинимось лише на третьому. Партія регіонів наставляє своїх активістів вихваляти керівництво держави за те, що йому вдалося "повернути в країну практично втрачене Євро-2012" та "подарувати мільйонам уболівальників незабутнє свято футболу". Зрештою, гасла кампанії говорять самі за себе: "Евро-2012: счет в пользу Украины", "Чемпионаты проходят — достижения остаются!". Сьогодні ці слова вже прикрашають сотні біґ-бордів по всій Україні — з гламурними зображеннями стадіонів, аеропортів, швидкісних поїздів та літаків. Тож час поміркувати, чому Партії регіонів удалося так легко привласнити собі чемпіонат як історію власного успіху і якою мірою це їй додасть популярності перед  виборами.

П'ять років тому, коли приймали рішення про проведення в Україні Євро-2012, багато хто вірив, що ця подія допоможе змінити образ країни з сірої "напівросійської" периферії на таку, що поділяє європейські цінності й прагне демократії.

Спільна організація Україною й Польщею мала символізувати спільну спадщину і співпрацю понад кордонами ЄС. Натомість чемпіонат, на думку багатьох коментаторів, обернувся "PR-катастрофою для Януковичевого режиму", "фарсом століття", ще однією подією в "розлогій хроніці регіоналівських провалів", пише Олександр Мотиль у журналі "Світові справи".

Усе це начебто правда. Але правдою — з іншого боку — є й те, що чемпіонат став PR-катастрофою для режиму лише почасти й лише на міжнародній арені. Натомість на домашньому полі пропагандистські зусилля "регіоналів" виявилися не марними. Відносно успішне проведення турніру дало їм змогу надбати на цьому трохи політичного капіталу, відсунувши в тінь незручні питання про неймовірну корупцію, неспроможність уряду залучити інвесторів і серйозно модернізувати інфраструктуру. А також питання про політичний бойкот українського керівництва європейськими лідерами і про загальний крах сподівань використати чемпіонат для поліпшення іміджу України та просування її в Європу.

Почасти це вдалося завдяки великому контролю, який "регіонали" здійснюють над українськими засобами масової інформації, особливо над телебаченням.

Однак до пропагандистського успіху Партії регіонів приклалися й зарубіжні мас-медії. Вони часто-густо витворювали не лише анти-януковичівський, а й анти-український контекст. Тим самим даючи змогу режимним пропагандистам апелювати до патріотичних почуттів значної частини населення. В одному випадку йшлося про огульне звинувачення всієї країни в расизмі та ксенофобії. У другому — про так само огульні й безвідповідальні заклики бойкотувати не лише скомпрометованих українських політиків, а й чемпіонат загалом. Дехто пропонував навіть перенести українську частину турніру до Польщі або Німеччини. Ця ідея була нездійсненна через її запізнілість, проте достатньо образлива для українців. Адже подібних закликів, скажімо, щодо зимової Олімпіади в Сочі, яку організовує режим ще авторитарніший і беззаконніший, не чути.

Провладні маніпулятори доволі вміло використали ці контраверсії. По-перше, щоб відволікти увагу населення від політичних причин міжнародного бойкоту Віктора Януковича та представити справу як ледь не расистську зневагу чи упередженість Заходу до "недорозвиненого" Сходу. По-друге — постаралися спрямувати цю озлобленість проти опозиції, яка, мовляв, накручує Захід проти України, жертвуючи національними інтересами.

Скандальна заява Ангели Меркель, яка поставила Україну на одну дошку з Білоруссю, виявилася чудовим подарунком для Віктора Януковича. Несправедливість того порівняння була очевидною навіть для найзавзятіших опонентів режиму. Відтак наочно всім показувала подвійні стандарти Заходу і, відтак, його упередженість до України та "безневинного" Януковича. Як пояснив один німецький журналіст, "для Меркель дуже легко атакувати Україну й вимагати поваги до людських прав. На відміну від Росії, ви не маєте нафти чи газу і не є такими сильними та впливовими, як Китай. Україну не тільки зручно критикувати, а й корисно — для підняття власного рейтингу".

Можливо, всі ці заяви західних політиків та публікації західних медій не зміцнили позицій Віктора Януковича. Але вони ослабили позиції його прозахідних опонентів в очах значної частини населення. А тому, певно, слід прислухатися до тверезіших голосів: не бавитися в "бойкоти", а вживати реальну силу, щоб ударити офіційний Київ там, де йому справді заболить.

"Cуто політичні заяви так і лишатимуться словами, доки не будуть підперті силою, тиском, розірваними контрактами, ізоляцією, візовими відмовами та заморожуванням банківських рахунків. Український президент не розуміє натяків. Мова дипломатії абсолютно чужа йому", — пише український журналіст Валерій Калниш. "Євросоюз має більше засобів, ніж йому видається, і бойкот — не єдина зброя. Заборона на в'їзд посадовцям, причетним до ув'язнення Тимошенко, може приборкати не одного українського клептократа", — додає британський політолог Ендрю Вілсон.

Мине чимало часу, доки цитовані думки експертів витворять критичну масу, здатну вплинути на політику західних урядів щодо дедалі зухвалішого й беззаконнішого режиму в Києві. Ймовірна фальсифікація парламентських виборів у жовтні, скоріш за все, каталізує цей процес, підштовхуючи Євросоюз і США до рішучіших дій. А поки що Віктор Янукович із поплічниками, схоже, справді вважають себе переможцями. І над зловорожим, проте імпотентним Заходом, і над підступною, проте недолугою опозицією.

Вони навіть не розуміють, що Україна веде значно складнішу гру — за право пробитися до першого світу, замість скотитися до третього. І рахунок у цій грі аж ніяк не на її і, тим більше, не на їхню користь.

×