Щойно світова криза вдарила по Україні, уряд Тимошенко зазнав шквалу критики.
Одні звинувачували прем"єр-міністра в тому, що вона не передбачила світову кризу й не підготувалася до неї. Другі обурювалися тим, як завзято Тимошенко почала боротися з економічним занепадом, і пропонували їй не квапитися реалізувати термінові програми з оздоровлення економіки. А коли Кабмін відмовлявся йти на повідку в лобістів і вживати запевне неефективних заходів, що їх вони пропонували, Тимошенко закидали некомпетентність і небажання боротися з кризою. Треті були глибоко розчаровані тим, що прем"єр не злякалася труднощів і їй вдалося зупинити падіння показників та відсунути країну від краю економічної прірви. Четверті наївно вимагають від глави уряду неможливого або пропонують відверто популістські рішення. А коли вона відмовляється топити економіку в дешевому популізмі, її критики переймаються "стражданнями народу" — адже скоро вибори, і кожен хоче видаватися зразковим "любим другом" усіх українців.
Доки населення потерпає від наслідків кризи, більшість політичних супротивників Юлії Тимошенко намагаються заробити передвиборні бали, всіляко "топлячи" її рейтинг як основного кандидата в президенти. Вони воліють вичікувати або радіти через будь-які труднощі, з якими має справу прем"єр-міністр. При цьому вперто не хочуть помічати, що діють за принципом: хай буде гірше всій Україні, зате постраждає і Тимошенко.
Кажучи відверто, для збереження свого високого рейтингу вона цілком могла залишити Кабмін, скориставшись із відсутності підтримки у Верховній Раді або пославшись на відкритий опір президента Ющенка її антикризовим заходам — бо так воно і є. Такий крок дав би їй змогу зберегти високий рівень популярності та зручну позицію перед президентськими виборами. Але Юлія Тимошенко залишилася на чолі Кабміну в найважчий за останні 20 років період життя України.
"Некрофіли" лякають нас прогнозами про чергову економічну катастрофу або дефолт
Звичайно, уряд учиться на ходу, багато чого не встигає і припускається помилок. Але далекі від ідеалу дії економічного блоку Кабміну компенсуються завзяттям і мужністю Тимошенко. І якщо їй удалося, ціною неймовірних зусиль, долаючи лютий опір, зупинити наближення України до економічної катастрофи, то для боротьби з другою хвилею кризи прем"єру будуть потрібні нові люди й інша програма.
У загальному хорі критиків антикризової діяльності уряду Тимошенко з"явився свій "розподіл праці". Їх можна умовно поділити на три групи — "економістів", "демагогів" і "некрофілів".
Перші — це солідні та досвідчені політики, які критикують усе, що робить Тимошенко для подолання кризи.
Друга група спеціалізується на соціальній демагогії та популізмі й удає із себе "найкращих друзів" українського народу. Вони осідлали провідні засоби масової інформації, інтернет-сайти та форуми і борються не так з кризою, як з главою уряду.
"Некрофіли" радіють, коли бачить, як важко зараз країні. Вони лякають нас прогнозами про чергову економічну катастрофу або дефолт. Їхня улюблена справа — смакування і моделювання розпаду, розчленовування, розкладання країни на користь наших сусідів. Вони постійно вкидають у масову свідомість і мас-медіа катастрофічні сценарії недалекого майбутнього. Цей хор професійних плакальників вишукує будь-які натяки на прийдешню смерть України. Їм мало скинути уряд Тимошенко — для них важливіша поява реальної загрози катастрофи.
Групу економічних критиків очолюють "три богатирі" вітчизняної політики — Микола Азаров, Віктор Ющенко й Арсеній Яценюк. Парадокс полягає в тому, що тут водночас присутні й політична опозиція — Партія регіонів, і президент країни. Крім того, всі троє відігравали активну роль у вітчизняній економіці, й багато в чому саме їм "завдячуємо" тим, що коїться з країною останніми роками.
Отже, опозиція об"єдналася з президентською владою проти уряду. Для західних спостерігачів це є нонсенс. Однак то не бентежить наших "богатирів". Азаров, Ющенко і Яценюк — вокалісти, зі своїм голосом і репертуаром. У кожного з них свої мотиви агресивно ставитися до Тимошенко. Але зараз їх об"єднує спільна мета — створити якнайбільше зовнішніх і внутрішніх проблем для роботи уряду з ліквідації наслідків економічної кризи.
У майбутньому Ющенку легше мати справу з Яценюком або з Януковичем, ніж із Тимошенко
Слід відзначити, їм багато чого вдається. Чого варта хоча б деморалізація роботи парламенту Партією регіонів або використання президентом глави Нацбанку Стельмаха для дестабілізації роботи уряду і спекуляцій із гривнею. Завдання Яценюка — максимально відгородитися від реальної економіки й нападати на будь-які дії уряду.
Молодість і ліберальна риторика, дружба з сумнівними олігархами, вміння уникнути важкої та невдячної роботи у виконавчій владі — ось основні козирі цього молодого політика в боротьбі за місце під сонцем. Він не соромиться активно захищати газових спекулянтів або лобіювати інтереси своїх спонсорів — мовляв, вони працюють для добра України. Він прагне грати роль молодого Ющенка, але без вад нинішнього глави держави.
Президент розуміє це і бачить, що електорат вибирає молодого і прудкого Яценюка. Але мириться з цим, бо водночас екс-спікер — зручний інструмент у боротьбі з Тимошенко.
Президент усі успіхи в боротьбі з кризою прагне приписати собі, а всі невдачі та провали "повісити" на прем"єра. Того ж хочуть для себе і Яценюк та Азаров, який готується обійняти посаду глави уряду.
У майбутньому Ющенку, звичайно, легше мати справу із недосвідченим Яценюком або зі зрозумілим Януковичем, аніж із президентом Тимошенко. Вона не пожаліє його так, як він "пожалів" свого часу Леоніда Кучму та його оточення. Лише Тимошенко, за всіх її недоліків і помилок, здатна протистояти кризі. А Яценюк чи Янукович-Азаров за рік змусять країну завити. Й тоді всі пригадають, що Ющенко — не лише борець за демократію і свободу слова і захисник консервативних цінностей, а й "сильний та досвідчений економіст".
Ця надія гріє чинного главу держави. А ось якщо президентом стане Тимошенко, то жодного сподівання на політичне або економічне майбутнє в Ющенка не буде. Зрештою, час усе розставить на свої місця.
6 
1
Коментарі
2